44.4 — Маленькі шпигуни

Кая повзала з такою рішучістю, ніби її нещодавно підвищили до головного інспектора у справі про "що ховається під диваном".

— Тео, ти точно не чіпляв трекер на спину доньці? — підозріло спитала Векс, коли помітила, як із капюшона Кая стирчить маленький маячок.

— Ні! Це, мабуть, Лум. Учора тягав його по всьому будинку. — Тео підморгнув. — Можливо, наша донька — перший координатор шпигунської мережі.

— Чудово, — Векс закотила очі. — Значить, я тепер не тільки мама, а й мішень.

Кая тим часом повзла вперед, сховавшись між пуфом і старою тумбочкою, далі — до сходів у підвал, які вона знайшла сама. Альфа пішов за нею тихенько, наче відчуваючи, що за цим крихітним повзанням стоїть щось важливе.

— Кая? — гукнула Тесса. — А де…

— Тиха. Дуже тиха. Занадто тиха, — прошепотів Ерік, глянувши в планшет, де маячок позначив точку: "Підвал".

— О ні, — Векс підхопилась. — Моя дитина пішла у таємний підвал, а я навіть ще каву не допила!

Всі побігли вниз.

Підвал був напівтемний, зі старими коробками, трохи пилу і запахом деревини. Кая сиділа посеред кімнати, тримаючи в руках... старий зошит. Обкладинка стерта, але один напис усе ще читався чітко:

"Тессі. Від мами."
Тесса застигла. Її пальці легенько тремтіли, коли вона взяла зошит. Листки всередині були пожовклі, деякі зберігали сліди сліз чи води. Рукопис був знайомий — той самий, що колись підписував записки на кухонному столі, що лишався на дзеркалі у ванній, коли мама поспішала на роботу.

Всі мовчали.

Тесса почала читати вголос, уривчасто:

— "...якщо ти це читаєш, значить я вже не могла тобі пояснити. Світ не такий, як здається. Діти — найцінніше, що в нас залишилось. Але є ті, хто хоче зробити з них щось інше. Хто хоче… вколоти їм чужу свідомість…"

Тиша. Справжня.

— "…вони кажуть, що це буде прорив. Що це — майбутнє. Але я бачила їхні очі. Це — жах. Це — кінець."
— "Ти повинна оберігати їх. Усе, що ми будували… усе, що ми втратили — воно було не дарма. Ти маєш бути сильною. Ти маєш пам’ятати."
— "Якщо щось станеться, шукай Проєкт 9M."

Тесса зупинилась. Очі її блищали. Вона міцніше пригорнула Каю, яка знову повзла вперед — цього разу до полиці.

— Вона знала, — прошепотіла Тесса. — Вона знала про все.

— І, здається, вона залишила нам сліди, — сказав Вирій, роздивляючись решту полиці. — Цей зошит тут був не випадково. Його мали знайти… тільки тоді, коли діти вже будуть частиною справи.

— Ви хочете сказати… — Тео окинув поглядом Каю, що вже вилізла на ящик — задом наперед — як справжній міні-агент, — …що наші діти стали… шпигунами?

— Це або генетика, або казки на ніч, — буркнув Ерік. — Я ж казав не читати про кодові замки перед сном.

— Ми нічого не змушували їх робити, — всміхнулась Векс. — Вони самі знаходять шлях.

Альфа тихенько гавкнув. Потім ще раз — і поклав морду на зошит.

— Альфа щось відчуває, — озвався Вирій. — Ми ще не все знаємо. І ця історія тільки починається.

У цей момент Кая, як ні в чому не бувало, витягла з коробки ще один предмет — щось блискуче, що тихо дзенькнуло об дерев’яну підлогу. Усі повернули голови.

— Що це? — Тео нахилився. — Це не іграшка…

— Схоже на металевий модуль. Але з… емблемою? — Лея підняла предмет, розглядаючи його. — Емблема Лабораторії Гастроклонів…

Всі перезирнулись.

— Щось каже мені, — пробурмотіла Тесса, — що Кая і Лум нас привели до справжнього проєкту.

— І це тільки початок, — тихо додав Вирій.

Далі — ще глибше, ще темніше, ще несподіваніше…

Але поки — Кая спить. Лум намагається залізти в каструлю. І агентство Пі і Ца — працює.