Розділ 44 — Пелюшки, Піца і Пастки; 44.1 — Нове життя

5:17 ранку.
Темрява ще спала на підвіконнях, а місто зітхало теплим паром із дахів. Але в одному будинку на вулиці Зеленого Горіха вже давно не знали, що таке «поспати до восьмої».

— А-а-а! — голосно заявив себе світові Лум, стоячи у своєму ліжечку, тримаючись за бортик і хитко гойдаючись на ногах.
— Угу! — підтримала його Кая з сусідньої кімнати.

На кухні загорілося світло. Ерік, босоногий, у футболці навиворіт і шкарпетках різного кольору, на автоматі поставив воду для кави.
Слідом з’явився Тео, з ліжком замість зачіски на голові й м’яким іграшковим каченям, що чомусь прилипло до спини його піжами.
— Вони що, навмисне узгоджують розклад? — пробурмотів Ерік, утикаючись у кавоварку чолом.
— Координація атаки, — зітхнув Тео. — Вже п’ять днів поспіль у цей самий час. Ідеальна синхронізація. Їм рік, а вже краще працюють у тандемі, ніж ми з тобою.

На підлозі під столом, як годиться, лежав Альфа. Вівчар щось мурмотів у сні, поки…
— Та-дам! — Лум, хитаючись, зробив два невпевнених кроки просто в обійми пса.
Альфа схопився і загавкав, мов кулемет.
— ПЕС! — вигукнув Лум із гордістю.

— Ні, Лум, це Альфа. А пес — це просто його посада, — втомлено промовив Ерік.
— Ну хоча б не “дідусь”, — тихо додав він, сьорбаючи з кружки. — Я ще не готовий.

Тим часом у вітальні Векс зручно вмостилась у кріслі-гойдалці. На її грудях мирно куняла Кая, тримаючись за мамин палець маленькою ручкою. Тео стояв позаду й м’яко масажував їй плечі.

— Я точно не казала тобі, що люблю тебе за це? — пробурмотіла Векс, закриваючи очі.
— Скажеш ще раз, коли я поставлю тобі грілку на спину, — відповів Тео, нахилившись і поцілувавши її у скроню.

Тесса, вся в затишному светрі з качками, тримала Лума на руках і тихо гойдала. Її обличчя було спокійним, м’яким, майже домашньо-світлим. Вона навіть не відразу звернула увагу, що Ерік закрутив щось у каструлі.

— Що це сьогодні? — спитала вона, з легкою посмішкою.
— Суп із яблуками. З кориці трохи. Ну й любові. — Ерік підморгнув.

— Любові? Зранку? Сміливо.

— Якщо прокидаєшся о п’ятій, любов має бути першою інгредієнтом. Інакше вариш злість.

У повітрі пахло запеченим яблуком, корицею і дитячим кремом. М’яке сонце почало пробиватися через фіранки. Все було… спокійно.
Уперше за багато днів — жодних сирен, тривог, вибухів. Лише подихи, дрібні усмішки й ніжні дотики. І часом… гикання.

— Здається, сьогодні все буде добре, — сказала Тесса, глянувши на годинник.
— Якщо не рахувати того, що Альфа гавкає кожного разу, коли Лум намагається йти, — вкинув Тео, — і того, що я знову наступив на пюрешку. Босим.

Альфа, лежачи з видом філософа, саме знову глибоко зітхнув… і тут із його вбудованої рації пролунав звук.

Дитячий сміх. Чіткий, трохи механічний, дивно знайомий. Але не зовсім...

Всі завмерли.

— Це не Кая, — прошепотів Тео. — У неї голос вищий.

— І не Лум. Він сміється тільки на супові жарти Еріка, — додала Тесса, похмуро вдивляючись у рацію.
— Я… навіть не жартував, — відповів Ерік. — Ще.

Сміх повторився. Звук був наче запис, що крутився на старому магнітофоні.

— Це що, привітання від радіоняні з іншого виміру? — Векс підняла брови.
— Або… — Тео озирнувся, — хтось грає з нами у дуже химерну гру.

І всі одночасно подивилися на Альфу.
Вівчар підвів голову. Відвів вухо. І… гаркнув у напрямку шафи.