43.22 — Виїзд за межі передбачуваного

— Почалось усе з того, що ми заблукали. Тричі. І це був ще не найгірший день, — урочисто почав Вирій, сидячи на підлозі біля столу, тримаючи піцеріз на кшталт меча.

Лея лише закотила очі, притримуючи Альфу, який уже готовий був вставити своє «гав» у кожну драматичну паузу.

— Спочатку ми думали, що це буде просто відпустка: орендований будиночок в горах, виноград, світанки, паста, amore...

— І в результаті ми ночували в покинутій винарні з кажанами, бо твій "нейронний навігатор" вирішив, що дорога — це поняття умовне, — вставила Лея.

— Та кажани були приязні! Один навіть підморгнув мені, — заперечив Вирій. — І взагалі, ми вперше розпалювали вогнище в каміні зі старого меню на італійській!

— І ледь не спалили ту винарню. Альфа тоді сховався під мій плед і не виходив дві години, — згапіла Лея, чухаючи собаку за вухом. Той схвально буркнув і ліг на лапи.

— Наступного дня ми вийшли на прогулянку… і потрапили в середньовічний фестиваль. Я встиг побувати лицарем, танцюристом і, здається, виграти турнір на арбалетах.

— Він виграв, бо Альфа зловив стрілу до того, як вона впала. Його тепер вважають духом прадавнього вовка, — зітхнула Лея.

— Я ж казав: талант. До речі, десь є фото, де я на коні…

— …а під тобою — фіолетовий плед і місцевий дідусь, який був проти того, щоб ти «викрав його жонку з карнавальної лотереї».

— Ну вибач, я не розумію тосканські діалекти!

Альфа гавкнув. Рішуче. Підтверджуючи все сказане.

— Але справжнє почалось на повітряній кулі, — сказав Вирій, і голос його став м’якшим. — Ми піднялися над пагорбами, коли сонце ще тільки починало грати золотом на виноградниках.

— Я тримала каву і думала: «Оце зараз він переверне нас в якесь поле, бо вирішить, що знайшов новий маршрут до Парижа», — посміхнулась Лея.

— А натомість я став на коліно. Не в кошику, ні. На самому краєчку, тримаючи тебе однією рукою, а другою — ось це.

Він підняв руку — блискуча металева каблучка з гравіюванням: «Немає алгоритму кращого за тебе».

— У тебе немає вибору, — сказав я.

— І я відповіла: «Я й не шукала».

Пауза. Усі мовчали. Навіть Альфа.

— Потім була злива, кулька сіла посеред виноградника, я зламала підбори, Альфа погнав павича, а ми втікали від господаря ферми, який кричав, що ми прибули за скарбом...

— Але ми знайшли свій скарб, — завершила Лея, нахилившись і торкнувшись лоба до його чола.

Вирій обережно простяг руку до її щоки й прошепотів:

— І я не хочу повертатись ні на мить без тебе.

Альфа встав, обійшов навколо них і ляг на ноги обом, ніби замкнув коло.
Він теж був частиною цього божевільного маршруту — третьою точкою компаса, що завжди вказував: «вперед, але разом».

Всі за столом аплодували. Тео пустив сльозу, прикриваючись серветкою з принтом піци.

— А кажете — весільні тости закінчились, — пробурмотіла Векс, піднімаючи келих компоту.

Таймер задзеленчав ще раз. Ще одна піца.

А історії — тільки починались.

Кінець бонусу. А може — початок нової пригоди?