43.19 — 6 місяців потому

Вдома пахло свіжими яблуками — саме тією теплістю, яку можуть подарувати лише дбайливі руки і запахи дитячих усмішок. Світло ранкового сонця м’яко заливало кухню і вітальню, створюючи відчуття затишку і безпеки, неначе час на мить зупинився.

Тесса ніжно тримала на руках Лума — майже восьмимісячного хлопчика, який з щасливим блиском у великих очах весело сміявся. Він поважно виглядав із-під густого каштанового волосся, яке щойно почало закручуватися в легкі кучерики. Крихітні рученята міцно стискали Тессу за палець, а маленькі ніжки дригали в такт її лагідному голосу.

— Ось він, наш малий король настрою, — усміхнувся Ерік, який стояв біля плити, повільно помішуючи великий горщик супу. Його рухи були розміреними, майже медитативними, але погляд не відводився від Лума.

— Сміх твій — найкраща приправа, — відповіла Тесса, підносячи Лума ближче до Еріка, щоб він міг пограти з ним у своїй «кухонній імпровізації».

Десь поруч Векс сиділа в кріслі з Каєю на руках. Маленька дівчинка, семимісячна копія мами, тихо сопіла, сховавши обличчя в теплий плед. Векс ніжно гойдала донечку і одночасно отримувала легкий масаж від Тео — він зосереджено розтираючи її плечі, ловив момент, коли вона закривала очі і посміхалася.
— Отже, — посміхнувся Тео, роблячи черговий рух, — домашній спа-салон за мірками наших реалій. Кращого після сну немає.

— Ти би ще пісню заспівав, — жартома підбурила Векс, дивлячись на нього.

— Співаю в душі, — посміхнувся Тео, помітивши, що Кая на мить повернулася в сон і дихання її стало спокійнішим.

У цьому будинку жила любов у найпростіших речах — у дитячому сміху, у турботливих поглядах, у тихі моменти разом. Ерік підійшов до столу, де стояли глечик з водою і кілька яблук, зловивши мить і посміхаючись, мовби сам не вірив, що це — їхнє життя. Ніжно погладив Тессу по плечу, коли вона підійшла допомогти з перекладом Лума на ковдру.

— Знаєш, — сказав він, — іноді мені здається, що це — найкраща пригода, яку ми могли собі уявити.

— І ми тільки починаємо, — тихо відповіла Тесса, дивлячись у вікно на золоте осіннє листя.

Лум із радісним вереском підняв ручки, ніби збирався обійняти весь світ. Ерік схопив його і підняв над головою.

— Ой-ой, наш літун! — засміялася Тесса.

У цей момент Тео, Векс і Кая приєдналися до них, і в кімнаті запанувала ще тепліша атмосфера — кожен був у своєму ритмі, у своєму маленькому світі, що, злившись докупи, створював неповторний затишок.

— Здається, сьогодні у нас день домашніх радощів, — помітив Ерік, зачерпнувши ложку супу і підморгнувши Тессі.

— Таких днів хочеться якомога більше, — погодилась Векс, погладжуючи Каю, яка тихо сопіла і знову занурювалася в сон.

За вікном ніжно шелестів вітер, ніби намагаючись підкреслити кожен момент щастя, що переповнював цей простір.