43.18 — Відпустка на трьох

Тим часом Лея, Вирій і Альфа відправились у довгоочікувану подорож, щоб трохи відійти від щоденної метушні, від криків новонароджених і від нескінченних турбот, що навалились на них останнім часом.

Їхній маршрут пролягав до мальовничих пагорбів і зелених долин, що ховалися серед віддалених околиць країни. Там, де повітря було насичене пахощами сосен і свіжою вологістю ранкової роси, а небо — безкрає і блакитне, наче безмежний океан.

Уже вранці, коли сонце лише починало прокидатись, вони піднялися на повітряну кулю, яка повільно відривалася від землі, підносячись високо над лісами й річками. Відчуття легкості і свободи огортало їх — тут не було місця для турбот, лише простор і тиша.

Вирій повільно обережно дістав із кишені невелику дерев’яну коробочку, що була прикрашена тонкою різьбою у вигляді переплетених гілок і листя — символ їхньої міцної, як природа, любові. Коробочка злегка пахла лавандою, що надавав їй особливого затишку.

Відкривши кришку, він показав Леї кільце — витончене, з легкою текстурою на поверхні, ніби він вирізьблений із стародавнього дерева, але з холодним блиском срібла, яке переливалося на сонці. По центру сяяв маленький, майже непомітний сапфір — глибокий синій камінь, що нагадував їй про їхні нічні розмови під зорями.

Вирій взяв її руку в свої долоні, його пальці були теплими і надійними.

— Лея, ми разом пройшли через бурі й штилі, — почав він тихо, — і я хочу, щоб ти знала: де б ми не були, що б не сталося, я завжди буду поруч. Ти — мій спокій і моє натхнення.

Він глибоко вдихнув, помічаючи, як її очі трохи зблискують від несподіваних емоцій.

— У тебе немає вибору, — промовив із легким усмішком, трохи нервово, але з глибинною впевненістю.

Лея, розгублена і водночас щаслива, сміялася, але її усмішка трішки тремтіла:

— Я й не шукала, — відповіла, стискаючи його руку міцніше.

Раптом з повітряної кулі пролунав тихий гудок — це була несподівана поява альпіністського птаха, що пролітав поряд, неначе схвалюючи цей момент.

Вони обидва посміхнулися й глянули один одному в очі, відчуваючи, що це — початок нового розділу. Їхнє маленьке повітряне королівство піднімалося все вище, а світ під ними здавався безмежним і світлим.

У цьому миттєвому полоні між землею і небом народжувалась нова обітниця — без слів, але з глибоким змістом, який розуміли лише вони.

Під ними розстилалися нескінченні краєвиди: золотисті поля, що переливались під ранковим сонцем, дзеркальні озера, що виблискували, немов кришталеві камені, і звивисті стежки, що вели у невідоме. Лея вдихнула глибоко, відчуваючи кожну клітинку свого тіла, як вона наповнюється цим простором і свободою.

— Знаєш, — прошепотіла вона, — це найкраще місце, щоб почати щось нове.

Вирій усміхнувся, нахилившись трохи ближче.

— Тоді почнемо.

Альфа тихо затих, здавалося, відчуваючи важливість моменту, а повітряна куля м’яко покачувалась у ритмі їхнього спільного дихання.

Зрозуміло, дякую за уточнення! Ось розгорнутий текст підрозділу 43.19 саме з тим змістом, що ти просив — без появи Вирія, Лєї і Альфи, лише Тесса, Ерік, Лум, Векс, Тео і Кая. З акцентом на домашню атмосферу, тепло, запахи, деталі, емоції і без змін жартів.