43.8 — День весілля. Ранок

Сонце лише почало золотити горизонт, коли тиша будинку почала заповнюватися першими ознаками пробудження. Здавалося, все навколо затамувало подих: навіть вітер за вікном шепотів обережніше, птахи співали ніжніше, а кавоварка — мов за змовою — буркотіла мелодійно і врівноважено. Це був ранок, коли кожна деталь важила більше, ніж зазвичай. Весільний ранок.

У кімнаті нареченої, у світлі ранкових променів, Тесса сиділа на стільці біля дзеркала. Її плечі були відкриті, шкіра світилась чистотою і очікуванням. Векс стояла позаду, зосереджено вплітаючи косу, вплітаючи в неї тонкі сріблясті нитки й мініатюрні квіти, що мерехтіли, мов росинки на сонці.

— Ти знаєш, — промовила Векс, обережно пригладжуючи пасмо, — це схоже на якесь чаклунство. У кожному вузлі — спогад. У кожній квітці — побажання.
— Сподіваюсь, жодного прокляття, — посміхнулася Тесса, стиха, але щиро.

— Тільки любовні закляття, — підморгнула Векс. — Я ж добра чарівниця, забула?

Тесса усміхнулась і вдихнула глибше. У повітрі відчувався аромат лаванди, мигдалю і... ванілі.

— Що це так пахне? — запитала вона, не озираючись.

— Це я, — озвалась Лея, що щойно зайшла з флаконом дорогих парфумів у руці. Вона виглядала елегантно навіть у халаті. — Ритуал зваби. Крапля за вухо. Крапля на зап’ястя. І головне — не переборщи, бо може підкотити не лише Ерік.

— Чудово, — зітхнула Тесса. — Головне, щоб підкотив тільки він.

— І бажано — одразу в обручці, — усміхнулася Векс, заколюючи останню шпильку. — Готово. Ти — як зоряна легенда.

Тим часом у сусідній кімнаті хлопці теж починали свій ранок.

Ерік стояв біля дзеркала з серйозним обличчям. Він третій раз перезастібав комір своєї сорочки, і кожного разу щось не влаштовувало. Те був занадто тугий, то занадто розслаблений, то «виглядаєш як ведучий новин, а не наречений».

— Вирій, скажи чесно: комір нормальний? — буркнув він, не відриваючи очей від себе у дзеркалі.

— Він ідеальний, Ерік. І, до речі, це вже третій раз, як ти питаєш, — озвався Вирій спокійно, поправляючи рукави своєї сорочки. — Врешті-решт, Тесса виходить за тебе, а не за твій комір.

— Та знаю, — зітхнув Ерік. — Просто… я хочу, щоб усе було бездоганно. Вона того варта.

У кутку кімнати на ковдрі сидів Альфа. Прямо перед ним — невеличка дерев’яна коробочка з кільцями. Він не зводив з неї очей.

— Цей пес охороняє їх краще, ніж Нацгвардія, — пожартував Тео, що щойно вийшов із душу з рушником на голові, — я б навіть довірив йому банківський сейф.

Альфа коротко гавкнув, не зрушивши з місця.

— Я б не наважився сперечатись, — додав Вирій, кивнувши з повагою.

— А знаєте, — сказав Ерік, уже спокійніше, — це дивно… Я завжди думав, що перед весіллям буду панікувати. А зараз... Просто хочу, щоб вона усміхнулась. Хочу побачити її в тому платті. І знати, що це дійсно стається.

— Вона вже усміхається, — сказав Тео. — Уяви її обличчя, коли вона побачить тебе. Без паніки. Просто будь собою.

Ерік нарешті полишив комір у спокої, взяв у руки запонки, подаровані колись Ліною — мамою, що вже давно була для нього більше, ніж просто мама. Вони сяяли, мов крихітні маяки, як нагадування про шлях, який він пройшов.

А за вікном світ ставав усе яскравішим. День весілля прокидався. І поки кожен завершував свій ритуал — із посмішками, хвилюванням і трохи магії — десь на горизонті вже почали з’являтись перші машини з гостями...