43.7 — Парубоцька ніч: екшин, море і пісні

Паралельно з тим, як дівчата релаксували у спа-салоні, хлопці влаштували справжню нічну пригоду — шалений виїзд до моря, який почався з ревіння моторів і швидкості, що розривала нічний спокій міста.

Машина рвонула з місця, колеса свистіли по асфальту, а за ними залишалися розмиті вогні ліхтарів. Вирій, який керував машиною, тримав кермо з грацією та іронією, крутячи його навколо уявної чайки, ніби танцюючи з невидимим партнером. Його посмішка була легкою і безтурботною, хоча в очах промайнув невеликий блиск хвилювання.

— Хлопці, дивіться, яка ніч! Якщо зараз ми не заспіваємо на все горло, то я не знаю, що зі мною станеться, — вигукнув він, додаючи драйву у цей шалений драйв.Він жартував, підкидаючи руль у бік:
— Дивіться, яка у нас чайка! Ніби вона літає поруч із нами!

Тео, схилившись через сидіння, з висунутим язиком керував музикою, що вібрувала у салоні, змушуючи серця битися у ритмі драйву.

— Це ніби гонка з часом! — вигукнув він, — Хто останній — ми приїхали!

Раптом у дзеркалі заднього виду засвітилися червоні мигалки.

— О, привіт, поліція! — захоплено вигукнув Ерік, посміхаючись. — Здається, нас помітили.

Вирій різко натиснув на газ, машина піднялася на шалену швидкість, зриваючи колеса з асфальту. Гонитва перетворилася на справжній екшен: вони петляли між вуличками, вписувалися у найвужчі повороти, ніби на полігоні.

— Ми на межі — так, як справжні гонщики! — кричав Тео, дивлячись на друзів.

— Поліція за нами, але ми — швидші, — додав Вирій із посмішкою, вправно ухиляючись від переслідувачів.

Після кількох хвилин шаленої гонитви вони залишили місто позаду, в’їжджаючи на прибережну трасу, де свіже морське повітря наповнювало легені, а зірки над головою світили, наче благословення.

Зупинили машину на безлюдному пляжі, де чути було лише плескіт хвиль і легкий шелест трави. Вирій першим виліз із машини, розтягуючи руки вбік, відчуваючи свободу.

Тео, не чекаючи нікого, різко відчинив двері і в один стрибок кинувся в прохолодну воду, викрикуючи:

— Ми живі! І завтра — весілля!

Ерік, посміхаючись, роззувся і втратив шльопанці, які з легкістю покотилися по теплому піску.

— Оце так старт! — пожартував Вирій, кидаючи погляд на Еріка. — Шльопанці — найголовніший аксесуар парубоцької ночі!

Хлопці вибухнули сміхом, а вода бризкала навколо, коли вони почали гратися, як діти, забуваючи про всі турботи.

Вирій набрав долоні холодної води і бризнув Тео, той відразу відповів, і між ними розгорілася справжня водна битва.

— Такий парубоцький вечір — ідеальний! — сміявся Ерік, ухиляючись від бризок. — Після такого можна йти в будь-яке весілля!

Пізніше, навколо вогнища, вони сиділи загорнуті в ковдри, співали пісні і ділилися думками.

— Завтра ми не просто хлопці, — почав Ерік, — ми починаємо нову главу. Цю ніч треба запам’ятати назавжди.

Вирій кивнув:

— Так, ця ніч — наш фундамент. За нас, за майбутнє, і за всі пригоди, що чекають попереду!

Тео підняв пляшку з пивом:

— За нас! І за всі піци, які ми з’їмо разом!

Вони дружньо засміялися, а морський бриз ніжно гладив їхні обличчя, коли зірки мовчки спостерігали за їхніми мріями і надіями.