43.2 — Весільний тур по локаціях

— Всьо. Якщо цей жасмин мене ще раз обійме в носа — я влаштую квіткову революцію, — Тесса втретє обернулась до входу ботсаду й потягнула повітря носом. — Що це за аромат? Наче бабусина шафа сказала "здрастє" після сто років мовчання.

— Це натуральна терапія. Ароматні квіти для розслаблення, — Лея обережно втримувала її за лікоть, поки Векс паркувала авто неподалік. — І взагалі, тут все виглядає як у рекламі весільного журналу.

— То нехай реклама тут і одружується, — буркнула Тесса і плюхнулась на лаву. — Скажіть, будь ласка, як вийти з цієї оранжереї, не одружившись із фікусом?

— Ну якщо він з хорошою родини, — Векс поважно притулила до губ трубочку з коктейлем і зауважила: — У нього, здається, прекрасна крона.

— Наступне місце? — Лея перегорнула блокнот, де вже була колонка "Плюси/Мінуси/Загроза для нюху".
— Проїхали, — вирішила Тесса.

Скляна оранжерея. Сонячне світло грає на листі. Повітря — тепле, як ванільний чай.

— Тут гарно, — зітхнула Тесса, погладжуючи живіт. — Як у тих фільмах, де хтось точно втече з церемонії прямо до літака.

— Тільки не кажи, що ти хочеш втекти, — насторожилась Векс.

— Ні-ні, — Тесса вгадала її думку. — Я ж не дурна. Я занадто вагітна, щоб бігати. Але от ця плитка… Вона гуде. Ви чуєте?

Всі троє прислухаються. І справді — ледве чутний гул.

— Це кондиціонер, — сказала Лея, заглядаючи вгору. — Його звук рівномірний. Майже як білий шум.

— У мене асоціація: стоматолог. Кондиціонер як свердло. Хочу втекти, але не можу — бо каблуки. І фікус.

— Знову фікус, — зітхнула Векс. — Ці фікуси тебе переслідують.

— Вони щось знають, — похмуро відповіла Тесса.

Наступна локація — дах у центрі. Панорама. Півміста під ногами. Фотозона мрії.

— Тут точно фотогенічно, — зізналась Тесса, вдихаючи свіже повітря.

— Уяви: захід сонця, ти у сукні, Ерік — в костюмі, а в небі — феєрверк, — малювала картину Лея, наче декоратор із серіалу Netflix.

— Уявила, — відповіла Тесса, не зводячи погляду з голуба, який приземлився за метр від неї і непомітно почав роздивлятись край її сукні. — І в моїй уяві цей голуб вирішив, що я булочка.

— Може, він просто хоче привітати наречену, — припустила Векс.

— Може, він хоче виклювати мій тюль. Я не довіряю голубам. Вони — пташиний варіант міні-босів.

Голуб блимає.

— Все. Стоп. Я не хочу даху. Тут вітер, тут голуби, тут мої емоції коливаються з пірʼям.

Вони мовчки їдуть додому. Музика грає мʼяко, десь між ретро-джазом і весільним плейлистом.

І раптом — мов блискавка.

— Я знаю! — Тесса аж підхоплюється. — Задній двір!

— Що? — одночасно запитали Векс і Лея.

— Задній. Двір. Агентства. Ну ви ж памʼятаєте, там і акація росте, і фургон старий стоїть, і стілець, який зламався під Еріка — ну як без цього?
— І ще та пічка, де Вирій випадково знищив експериментальну лазанью, — додала Векс.

— І качеля, де Альфа вперше розмазав морозиво по носі, — Лея теж посміхнулась.

— Там було все, — Тесса глянула у вікно. — Там і буде все.

— І мій мозок щойно зекономив двадцять тисяч гривень, — зітхнула Векс. — Боже, дякую.

— Це буде казково, — Лея записала останню нотатку. — І персонально. І правда.

Тесса притулилась лобом до скла.

— У цьому дворику почалась моя справжня пригода. І нехай саме там я скажу своє “так”. Під акацією. І з тостером за спиною, якщо треба.

У кінці поїздки Векс зупиняє машину біля агентства. Всі виходять і мовчки дивляться на знайомий двір.

— Ну що, весілля? — промовила Тесса.

— Весілля, — сказали Лея і Векс одночасно.

Альфа виліз із будки, приніс стару стрічку і поклав біля ніг Тесси.

— О, навіть Альфа погоджується. Хто я така, щоб сперечатись?
І вони розсміялися, бо це був правильний вибір. Як вдома. Як дихати. Як любити.