42.21 — Весілля і приготування

Агентство квітло не лише через вазони біля підвіконня.
А й від хвилювання, сміху, шелесту тканин і запаху лаку для волосся, що вже тиждень уперто не хотів вивітрюватись з ванної.

— В цій сукні я виглядаю як глазурований кекс! — розпачливо зойкнула Тесса, крутячись перед дзеркалом.
Біле мереживо, легкий шлейф, блискітки, що ловили сонячне світло — і великий животик, що трошки зрадницьки вивалювався з фасону, задумуваного до вагітності.

— Тессо, — обережно мовив Ерік, заходячи в кімнату з чотирма гілочками лавандових квітів. — Якщо ти глазурований кекс… то я хочу бути твоїм кремом.

Тесса гиготнула.

— Що за пікап з кулінарного підручника?

— Це моя нова фішка. Після того, як я двічі переплутав бант із шнурком на твоєму халаті, мені потрібні перемоги.

Тесса погладила животик, трохи згорнула тканину під животом і зітхнула:

— Гаразд. Ця піде. Але я не можу сидіти в ній. І дихати. І їсти.

— Ну, тоді це весілля в ідеальному балансі: я — дихаю, ти — сяєш, ми обоє — одружені.

— Поки що майже.
— Поки що, — прошепотів Ерік і поцілував її лоб.

У вітальні Тео спав прямо на коробках з весільними прикрасами. На одному плечі в нього лежав рулон гірлянди, на іншому — список обов’язків, а в руках — дерев’яна підставка під торт.

Векс, що сиділа поруч, шепотіла до свого живота:

— І запамʼятай, малий, отако виглядає виснаження. Оце — майбутній тато. Милий, але мертвий. Якщо він ще раз переплутає серветки з моїми компресами — я йому нічні пелюшки шиють не буду.

Альфа лежав під столом, завалений бантиками, з фатином на голові, як торт-пудель.

У робочій кімнаті Вирій розкладав карту світу. Величезну, як мапу пригод.
Лея стояла поруч, тримаючи маркер. Вона провела тонку фіолетову лінію:

— Ось. Почнемо звідси. І далі: Мальта, Ісландія, Сеул. Якщо ти не проти перельотів.

— Я не проти нічого, що поруч з тобою.
— А після Сеулу?
— А там, — сказав Вирій, — просто білет без звороту.

— А агентство?

— Агентство залишиться. Але ми заслужили ковток волі, хоча б після…

Він не закінчив. Вона не спитала. Бо обидва знали — слова тут зайві.

— А весілля? — промовила Лея, торкнувшись серцем лінії на мапі. — Воно змінить нас?

— Воно зробить нас родиною. Але ми всі вже не просто команда. Ми — частини однієї страви. З соусом з минулого, начинкою з шаленства і глазур’ю з надії.

Лея засміялася.

— І трошки солі. Бо без неї — ніяк.

На фоні Ерік і Тесса репетирували танго. Ну, як репетирували: Ерік тримав її за талію, намагаючись вести, а Тесса трималась за його шию і раз по разу повторювала:

— Я точно народжу на останньому кроці. Якщо що — злови мене під руку і кричи «Батьку, приймай!»

А Тео в цей момент, напівпрокинувшись, бурмотів:

— Якщо хтось ще раз скаже слово «сукня» — я ляжу в коробку з квітами і прикинуся подарунком.

— Тільки напиши на собі: “Не відкривати до першої шлюбної ночі”, — підморгнула Векс.

— Це була погана ідея прокидатись, — сказав Тео і знову заснув.

Альфа зітхнув так глибоко, що з нього злетів фатин.

І попри всю цю весільну какофонію, під однією стріхою панував лад — особливий, затишний, недосконалий… але такий справжній, як той пиріг без вибухів, що ще стояв на підвіконні.