42.20 — Післясмак

Агентство.

Вечір, що пахне корицею, ваніллю і розтопленим шоколадом.
Гірлянди мерехтять, ніби краплі варення на теплому тості, а м’яке світло від ламп-світильників розтікається по стінах мов карамель.
Кухня — відновлена, жива. Без диму. Без вибухів. Без голограм з театральною пафосністю і гастрошаленством.
Просто — дім.

— Плитка працює! — гордо виголосив Тео, вдивляючись у блимання новенької індукційної панелі, мов учений, що вперше побачив електрон. — І, увага… не вибухнула!

— Ура! — вигукнула Векс, сидячи на барному стільці, з величезною м’ятою подушкою під спиною, обнявши одночасно живіт і чашку з лимонним чаєм. — Я офіційно більше не хочу лізти на дерева. Хіба що за тортом. Але він має бути ВАРТИЙ цього.

— Ну от, — сказав Ерік, перевертаючи щось золотисте у формі сердечка на сковорідці. — Залишилося переконати тебе не ловити трюфелі під час бурі. І буде ідеальна безпечна кухня.
— Це буде… ммм… перше правило мами Векс, — кивнула вона, піднімаючи пальця, як учителька в дитсадку. — „Не ризикувати життям, якщо поруч є тост з авокадо“.

На дивані, що стояв біля вікна, Тесса згорнулась у пледі, тримаючи чашку з какао, прикрашену зефірками у формі пінгвінів.
Живіт округлився, мов половина дині, а на ньому лежала тарілка з мармеладками у вигляді динозаврів.

— Хтось ще хоче динозаврика? — запитала вона, підкидаючи жовтого мармеладного звіра. — А то мій динозаврик уже не влазить у парк.

— Дякую, вже пʼятий, — озвався Вирій, що сидів навпроти, весь у блискітках і шматочках пакувального паперу, бо саме оздоблював пиріг у святкову коробку. — Я починаю розуміти Альфу, який краде їжу зі столу.

Альфа, між іншим, саме хропів у великій каструлі біля плити, прикритий рушником із написом «Поцілуй кухаря». Один вушко виглядало, а на носі лежала скибка банану.

— Він заслужив, — прошепотіла Лея, сідаючи біля Вирія з чашкою м’ятного чаю. Її очі світилися спокоєм, як теплі ліхтарики. — Він відважно винюхував шлях до безпеки, коли всі ми кричали й падали в борошно.

— Мені здається, — задумливо сказав Вирій, обіймаючи Лею за плечі, — що після всього… це і є справжній смак життя.

— Какао з маршмелоу? — уточнила Тесса.

— Ні, — Вирій посміхнувся, торкнувшись її поглядом. — Коли всі поруч. І без вибухів. Хоч на одну вечерю.

Ерік поставив перед усіма пиріг, що парував ароматом персиків і кориці.

— Без пасток. Без голограм. Просто пиріг. І якщо хтось хоче зробити з цього нову справу — я влаштую кухонний бунт.

Тео підняв ложку, закинув ногу на стілець, урочисто.

— Пропоную тост. За те, що в нас є. І за те, що попереду. Без солі. Без Х. І без непередбачуваних інгредієнтів.

— Крім любові, — додала Лея.

— І пари кілограмів мармеладу, — вставила Тесса, клацаючи зубами динозавриком, і він раптово відскочив їй у плече. — Він напав перший!

— Самозахист, — кивнула Векс, і всі засміялися.

І в цю мить, посеред світла кухні, тепла від друзів, запаху кориці й тиші після бурі — стало зрозуміло:

Хоч кожен із них по-своєму змінений, розтрушений, посічений моментами — разом вони повноцінна страва, з усіма нотками: сміхом, болем, обіймами і чимось теплим, чого не даси в ложці, але що запамʼятається назавжди.
А в каструлі, що мʼяко гойдалась на плиті, Альфа перевернувся на бік, затишно пирхнув і, здається, посміхнувся уві сні.