42.15 — Повернення Х у тіло

— Він не зник, — сказав Тео, втупившись у екран, де згасла остання трансляція Х. — Він стає чіткішим.
— Це тому, що ми близько, — Вирій стояв, схрестивши руки. Його очі не кліпали. — І йому вже нічого втрачати.

Лея мовчки кивнула. Перед нею — роздруковані дані, що зібрала команда. Схеми, архіви, уламки розмов, кадри з камер, навіть візерунки сервірування зі старих фото. Усе — зведено в одне.

— Він був не просто кулінаром. І не просто маніяком, — проказала вона, обвівши рукою діаграму на стіні. — Його… створили.

— Що? — Тесса рвучко підвелась. Її живіт помітно округлився, і вона обережно взялась за спинку крісла. — Ти маєш на увазі… створили створили?

— Гастропроєкт, — втрутилась Векс, — так? Якось схоже на наші інші справи. Типу... лабораторії, Гастроклони...

— Ні, — Лея глянула на Векс і повільно зітхнула. — Він інший. Він вирощений не для смаку, а всередині смаку.

Вирій стиснув у руці старий звіт. Пожовклі сторінки, логотип із мікроскопом і виделкою.

— 14 років тому. Проєкт «SensumX». Закрита ініціатива — створити людину, яка відчуває смак і запах у спектрі, недоступному людським рецепторам.

— Вони тренували його на ізольованих симуляціях, — продовжила Лея. — Йому не показували світ. Тільки аромати. 

Смакові реакції. Стимули. Але не любов. Не дотик. Не слова.

— Чекай, — Тео почав дихати глибше. — Тобто… вони годували його відчуттями, а не їжею?

— У буквальному сенсі, — підтвердив Вирій. — Психохімічні ін'єкції, сигнальна їжа, штучні рецепти на базі емоційних патернів. І жодного життя.

Тиша. Тільки електронний гул апаратури.

Ерік озвався першим:

— Його… не існувало, так? Він — без паспорта. Без батьків. Без кореня.
Тільки — рецепт.

— Але рецепт зламався, — буркнула Тесса. — Бо його не можна було проковтнути. І тепер він хоче… що? Помсти?

— Помсти за голод, який ніхто не розумів, — Лея кивнула. — Його змусили прожити всі смаки світу… не знаючи, хто він. І він… збожеволів.

— У нас на руках чудовисько, — підсумувала Векс. — Вирощене не в лабораторії. А в маренні.

— Він хоче повернутись у тіло, — сказав Вирій. — Я бачив код у файлах голограми. Структура клонування, але з використанням смакових тригерів. Це небезпечно. Він може… перетекти у тіло.

— Як зупинити його? — Тео опустив планшет.

— Не дати йому знайти свій фінальний інгредієнт, — спокійно сказала Лея. — Бо він ще шукає. Але…

— Він майже знайшов, — мовила Тесса, вже зціпивши зуби. — І ми маємо зробити так, щоб він… не встиг.

Альфа гавкнув. Наче — погодився.

Усі шість — мовчали. Лише очі — повні напруги, тривоги, люті й рішучості.

Десь у місті, на даху занедбаного гастрокомплексу, Х уже стояв у новому тілі — майже завершеному, майже справжньому.

Його пальці тремтіли. Його очі блищали.

— Смак… повернувся, — прошепотів він.
— І тепер… ваша черга його відчути.