42.11 — Нова страва — нова пастка

Кафе на окраїні міста виглядало, як вирізане з кулінарного глянцю: великі вікна, через які лилося тепле світло заходу, м’який аромат кориці та свіжої здоби в повітрі, на стінах — афіші старих гастрономічних вистав, трохи потьмянілі, але атмосферні. Називалось воно, між іншим, злегка моторошно: «Устя смаку».

— Хто називає кафе "Устя смаку"? — буркнув Вирій, розсуваючи двері для Леї. — Це звучить як вхід до пастки з варення.

— Може, це і є вхід. І не до варення, а до чогось… гіршого, — Лея повільно вдивлялася в меню, що висіло на стіні за стійкою. Її очі одразу зупинились на одному пункті.

«Смертельне суфле» — страва для справжніх гурманів. Тільки для тих, хто вміє смакувати крайність».

— Це воно, — прошепотіла вона.

— Звичайно ж, — відгукнувся Вирій. — Чудово. Просто обід із елементом самознищення. Може, ще й десерт називається "Кома з крем-брюле"?

Вони сіли біля вікна. Офіціант приніс їм мініатюрну порцію того самого суфле. Воно парувало, скидаючись на щось невинне, наче збите молоко. Але аромат... Аромат був дивний. Теплий, навіть ніжний, але з присмаком металу. І чогось ще — немов згадка, яка ніколи не траплялася, але живе в підсвідомості.

— Не їж все одразу, — сказав Вирій.
— Я б не їла зовсім, але треба.

Вони обмінялися коротким поглядом і водночас скуштували по чайній ложці.

Тиша.

Світ хитнувся.

Вирій відчув, ніби сидить не в кафе, а в покинутому театрі, де навколо нього аплодують маски. Лея бачила себе дитиною, що малює ложкою коло в повітрі. Її мати сміється. Але в неї — лице Лори. А тоді… все згасає.

— СТОП! — вигукнув Вирій, вмить вириваючись із марення.

Він перекинув суфле зі столу на підлогу.

— Вода. Дай мені щось...

Лея моргала, збиваючи сльози. Її руки тремтіли. Вона вхопила графин і залила собі горло водою.

— Це... це не просто приправа, — сказала вона після кількох вдихів. — Це хімія спогаду. Він змішав щось психотропне з харчовим стимулятором.

— Смак, який ламає реальність, — пробурмотів Вирій. — Гастрономічний сюрреалізм. Це… зброя.

— Треба взяти залишки на аналіз.
Вони ретельно зібрали те, що залишилось у чашках. А потім їхній погляд зупинився на маленькій серветці, підсунутій до тарілки. На ній був витиснутий малюнок: силует кухаря в масці. І підпис: "Bon appétit. — Х."

— Він тут був. Особисто, — Лея підняла серветку. — Він грався з нами.

— І, здається, ми щойно програли перший раунд, — сказав Вирій, дивлячись крізь вікно на неонову вивіску, яка ледь мерехтіла. Літера Х світилась на ній яскравіше, ніж інші. І саме вона… мигала.

Їхнє дихання ще не вирівнялось, коли вони підвелися. Розслідування тільки почалося. Але тепер, після першого укусу небезпеки, було ясно: це не просто злочинець. Це кулінарний терор.

І Х — не просто підпис. Це — підпис під отруєним меню, яке ще лише почали читати.