42.10 — Облава

— Ми вдома, — сказав Вирій, відкриваючи двері агентства. В його руці — фото з кімнати Х. Він передав його Тессі, яка вже чекала на порозі з пледом на плечах і настороженим поглядом.

— Це було реально? — вона втупилась у червоне маркерне божевілля на знімку. — Він справді зібрав усі наші фото, фрази, шепітки з нічної кухні?

— Я навіть знайшла в його записах, що я двічі використовувала слово «миленько» за один день, — додала Лея, втомлено знімаючи куртку. — І він це аналізував. Наче ми алгоритм із соцмереж.

Тео стояв поруч, тискаючи брелок Альфи в руках:

— Це не просто сталкер. Це… гастроапокаліпсис.

— Маємо діяти. — Ерік притиснув до стіни роздруківку з мапою. — Відео з камер зафіксувало пересилку дивного пакета на ярмарковому майданчику. Через сорок хвилин там має бути передача.

— І ми влаштовуємо облаву? — Тесса стискала чашку з ромашковим чаєм так, наче в ній була динамітова кнопка.

— Так, — кивнув Вирій. — Але ми йдемо всі. Разом.

— Навіть ми? — Векс іронічно підняла брову, погладжуючи свій 35-тижневий живіт.

— Ви сидітимете в фургоні наглядовому. Але з альфа-доступом. — Лея всміхнулась. — Із кондиціонером.

— І холодильником, — уточнила Векс. — Я не воюю без йогурту.

— Хто веде Альфу? — Тео прилаштовував кобуру з неотруйними шприцами.

— Альфа сам себе веде, — сухо сказав Вирій. — І, можливо, вас.

ЯРМАРОК
Запах карамелі, грилю, кукурудзи. Ярмаркові ліхтарі миготіли, немов усе було святом, а не місцем, де отруюють пудрою й масками.

Лея прикривала лице шарфом. Вона йшла поруч із Вирієм — тіло до тіла, крок у крок. Вони бачили, як під підсвіченим наметом невідомий у довгому плащі передає коробку іншому чоловіку в червоному фартусі.

— Контакт є, — прошепотів Ерік по рації. — Підтверджено.

— Переходимо до фази… — почав Вирій.

— БАХ!
Ярмарок затягнуло білим димом. Діти кричали. Повалилися прилавки. Хтось кричав про пожежу, хтось — про «вареники з вогнем».

— Це пастка! — вигукнула Тесса, прикриваючи рот рукавом.

— Альфа! Шукати! — Тео вказав. Але саме в цю мить…

ШУУХ! — в нього влучає капсула з пудрою. Хлопець падає на коліна, задихаючись. Плече — червоне. Обличчя — бліде.

— Тео! — Векс кидається до нього, але Ерік перехоплює її.

— Не можна в дим. Почекай. Дай мені.

Вирій ривком вириває з сумки протипилову маску і разом із Альфою кидається всередину диму. Пес біжить, орієнтуючись на запах. Його вуха напружені, лапи не чіпляються — ніби той уже не собака, а навігатор.

— Там! — кричить Лея. — В лівий провулок!

Альфа гавкає. Дим розсіюється. Але Ха вже нема. Лише маска. І на асфальті — напис гелевою глазурʼю:

«Знову не встигли. Смакуйте біль.»

Тео сидить у фургоні. Векс притискає йому лід до плеча, обмотує бинтом.

— Я трохи злякався… — пробурмотів він. — Не за себе. За вас.

— Ну, в наступний раз хай ліпше хтось кусає тебе за серце, а не стріляє пудрою, — відповіла Векс, намагаючись усміхнутись. Але голос тремтів.

— Я з ним удруге не програю, — хрипів Ерік, дивлячись на уламок маски Х.

— І ми не дамо себе з'їсти. Жоден з нас. — Лея рішуче стояла просто, спостерігаючи, як Альфа доносить в зубах ще один доказ — баночку з кремом. Маркування: H-α.

Вирій нахилився до баночки.

— Війна оголошена. І вона пахне кремом брюле.