42.9 — Кімната Х

— Сюди, — сказав Вирій, стиха, наче хтось міг його почути.

Лея йшла позаду, світло її ліхтарика ковзало по облущених стінах старого складу, де пахло пліснявою, паленим папером і… якимось тривожним пряним запахом, схожим на запашний перець.

— Ти точно думаєш, що він міг облаштувати базу саме тут? — шепотіла Лея, ступаючи на кожну дошку обережно, щоб не скрипнула.

— Дивись, — Вирій натиснув на панель ліворуч, і та з легкою віддачею відкрилась. За нею — темна вузька кімната з червоним світлом, що ледь миготіло, мов серцебиття.

Крок. І ще один. Двері зачинились самі.

Перед ними — стіна. Уся стіна, від стелі до підлоги, вкрита… ними.

- Фото. Їхні обличчя. Великі, маленькі.
- Вирізки з газет — з їхніми справами.

- Скріни з камер відеоспостереження.
- Записи — нерівним, психотичним почерком.

На самій середині стіни — величезний напис червоним маркером:

«Вони не герої. Вони рецепти.
Рецепти болю, провалу, ідеального розчарування.
Я — кухар. Я подам їх світові гарячими.»

— Це вже не просто маніак, — пробурмотів Вирій, наближаючись. — Це шеф-психопат.

На дошці були стрілки, які вели до схем і діаграм. Над кожним з них — позначка:

Тесса — емоційний ключ.
Підпис: «Народить — світ похитнеться. Вона — слабка, бо надто жива.»

Вирій — ядро.
«Без нього структура зруйнується. Клон? Людина? Легенда?»

Лея — алгоритм.
«Вона бачить усе. Вона — страх. Якщо зламати її, все розсиплеться.»

Векс — зламана модель.
«Колись була ідеальна. Тепер — хаос. Її лють смакує найкраще.»

Ерік — помилка системи.

«Ніколи не мав стати детективом. Ніколи не мав кохати. Ніколи не мав жити.»

Тео — слабке місце.
«Він розчарує. Він розібʼється першим. І всі впадуть слідом.»

— А він не хворий бува, га? — прошепотіла Лея, торкаючись пальцями фотографії з Тессою у кафе. — Це з минулого тижня. Фото зроблено ззовні. У нього був об’єктив з тепловізором.

— І тут… — Вирій підняв блокнот. На обкладинці — їхнє лого. Всередині — надточні креслення агентства. Шляхи вентиляції. Схованки. Спальні місця.

— Лея… Він знає все.

— Так, — вона натиснула кнопку на браслеті. — Пора дзвонити додому.

🖥️ Відеозвʼязок

Екран ожив. Спершу Тесса.

— О, ви на місці? Нарешті. Тут хтось заховав морозиво за книжками. — Вона призупинилась. — Чекайте, де ви?

Ерік наблизився, вдивляючись. Тео витріщився з-за плеча, тримаючи Альфу на колінах.

— Ви в… музеї маніяків?

— Не зовсім, — відповів Вирій. — Ласкаво просимо до... мозку Х.

Лея повела камерою.
Стіна. Фотографії. Нитки. Записи.

— Він… нас вивчає? — Тео трохи осів.

— Вів спостереження вже давно, — додала Лея. — Це не просто злочинець. Це... культ. Один розум — ціла секта.

— А що написано під моїм фото? — Тесса нахилилась. — Хм, «емоційний ключ». О, ну дякую, Х. Зовсім не драматично.

— А під моїм — «слабке місце»?! — Тео. — Нє, ну це вже образа!

— Зате я «помилка системи», — зітхнув Ерік. — Хоч хтось помітив.

— Мене назвав зламаною моделлю… — Векс глянула на Вирія крізь екран. — Це про мій стиль? Бо я не жалію.

— Лея — алгоритм, — хмикнув Вирій. — Ідеально.

Лея відвернулась від екрана — погляд затримався на ще одному кутку кімнати.

— Тут є ще одна стіна… — Вона направила ліхтарик.

На ній — колекція дивних фрагментів: обривки записів із камер спостереження агентства, записки з фразами, що вони казали один одному — навіть інтимні. Фото зі шпальт, де вони ще не знали, що їх знімають.

— Він… нас… чує? — Тесса завмерла.

— І, схоже, читає по губах, — прошепотіла Лея.

— А ще записка, — додав Вирій. — «Ви всі — інгредієнти. Я — рецепт. Страва вже в духовці. І таймер іде.»

Лея вимкнула відео.

— Ми маємо його знайти раніше, ніж він натисне «подати».

Вирій кивнув. Пальці стиснули ліхтар. Стало тихо. Глухо. Важко.

У кімнаті Х — усе було про них. Але нічого не від нього.

І саме це було найстрашнішим.