42.6 — Х на зв’язку

Світло в агентстві згасло за мить до того, як екран у головній залі ожив.
— Що за… — Тео завмер із чашкою гарячого шоколаду, яку 

щойно налила йому Векс. Його палець завис над кнопкою на чайнику.

— Ми вимикали світло? — запитала Тесса, озираючись на Еріка.

— Я нічого не чіпав. — Ерік поставив тарілку з полуничними млинцями на стіл. — Присягаюсь.

Всі поволі зібрались у центрі кімнати, де над столом висів великий монітор. Туди вже потік відеосигнал.

З чорного, зернистого зображення виринала постать — обличчя сховане за маскою з порцеляни, наче з ляльки. Вона усміхалась.

— Вітаю, мої солоденькі. — Голос був чоловічий, низький, хриплуватий, з ледь помітним акцентом, як у ведучого кулінарного шоу, що зійшов із глузду. — Мене звати Х. І я… ваш новий смаковий консультант.

Тео розлив шоколад просто собі на ногу.

— Це що, тролінг? — просичав він.

— Не рухайся, — Векс поклала руку йому на плече. Її очі звузились. — Це не жарт.

— Ваша робота... прекрасна. — Х нахилив голову. — Ваші розслідування… соковиті. Ваші родини — чудовий приклад... слабкості. М’яса, яке ще не підсмажене.

— Ти чого хочеш? — кинув Вирій. Його голос став холодним, чітким.

— Рецепту. — Маска посміхнулась ширше. — Правильного. Ідеального. Щоб світ запам’ятав справжній смак справедливості.

Камера різко змінила ракурс — тепер він тримав кухонний ніж у руці.

— Коли мене викинули з кухні, я створив власну. Де інгредієнти — ваші страхи, приправи — ваші таємниці, а подача… — він театрально махнув рукою, і на екрані з’явилась блискавка — «МИЗАНСЦЕН». — Уже в меню. Пробуйте. Зі спецдесертом.

— Це виклик, — прошепотала Лея. — Це демонстрація сили.

— І театральності, — додав Вирій. — Але його сценарій написано в крові.

— Ти граєшся з вогнем, — пробурмотів Ерік. — А ми — з тими, хто в ньому не згорає.

— Ха-ха-ха. — Х погладив свою маску. — Я граюсь із вашими смаковими рецепторами, серцями й страхами. Готуйте свої ножі, детективчики. Апетит приходить під час… полювання.

Екран згас.

У кімнаті стало тихо. Лише Альфа рикнув — тихо, знизу, як тварина, що відчуває хижака.
— Це… було неприємно, — Тео облизав губи. — Я більше не хочу млинців.

— А я більше не хочу масок у нашому домі, — Тесса опустилась на стілець, тримаючись за живіт. — Щось мені погано.

— Паніка — ще не перейми, — буркнула Векс. — Але близько.

— Що робимо? — Лея вже набирала щось на планшеті. — Його натяк на «Мізансцен» — не просто слова. Це адреса. Він показав меню.

— І ми приймаємо його виклик, — відповів Вирій. — Але на своїх умовах.

— Я з вами. — Ерік стиснув Тессину руку.

— І я, — Тео ковтнув. — Хоч мені ще потрібен тиждень терапії після симулятора.

— Речі візьміть. Усе буде, як завжди: небезпека, безумство, блискавки й кулінарні катастрофи, — Лея знизала плечима. — Ласкаво просимо у світ Х.

Альфа гавкнув.

Всі мовчки подивилися на монітор, який тепер знову був чорним.

Світло повернулось. Але в кожному з них щось залишилось — ледь відчутне напруження, присмак тривоги. Бо Х вийшов на контакт. А значить — гра почалась.