Розділ 42 - Досьє Х; 42.1 — Вечір спокою, що вибухає

— Я голосую за зелені з лисичками, — Тесса сиділа на пуфі, тримаючи в одній руці чашку з ванільним молоком, а в іншій — зразок шпалер. — Вони кажуть: «Ми чарівні, але не занадто психоделічні».

— А я — за ось ці. З зорями, які світяться в темряві, — Векс тицяла телефоном у планшет. — Щоб дитина одразу розуміла, що ми живемо в космічному абсурді.

— То жарт? — Тео підняв голову з інструкції по пеленанню, яку вивчав так уважно, ніби готувався скласти міжнародний іспит. — У списку речей на перші місяці життя немає графи «галюциногенні шпалери».

— Зате є графа «мати хоч щось приємне для очей, поки всі не сплять», — буркнула Векс, натягуючи на живіт плед із пончиками.

— Знаєш, — озвався Ерік із кухні, де смажив щось ароматне, — я не думав, що слова «пюре», «шпалери» і «мʼяка сосиска» стануть центральною темою мого вечора.
— Тобі ще пощастило, — кинув Вирій, проходячи повз із Лєєю. — Ми щойно обговорювали, чи краще для новонародженого світло синє, біле чи бурштинове. І чи не впливає це на розвиток його морального компаса.

— Ви жартуєте? — Ерік глянув на них, перевертаючи сковорідку. — Я тільки що навчився відрізняти пологові води від просто води на підлозі.

— Тобі ще доведеться навчитись відрізняти справжні крики від тих, що через те, що ведмедика не так поклали, — додала Лея з легкою усмішкою.

Атмосфера була... затишна. Навіть надто. У повітрі пахло тушкованою картоплею, ваніллю й теплом. Світло гірлянд переливалося на стінах, і Альфа, згорнувшись клубочком, спав між пуфом Тесси і ногами Тео.

Раптом — сигнал. Пронизливий. Безжальний. Холодний. Сирена системи безпеки пронизала затишок, мов ножем.

— Це що?! — Тео підскочив, впустивши інструкцію. Альфа злякано гавкнув.

— Система «Архів»: рівень тривоги — червоний, — проговорив штучний голос з панелі над дверима.

— В архіві? — Лея вже встала, її обличчя стало миттєво зібраним. — Там лише одна людина може щось залишити. Але… всі свої.

— Може, збій? — Ерік кинув рушник на плиту. — Перевірка?

— Ні, — сказав Вирій тихо, вже наближаючись до панелі з візуалізацією периметру. — Це не збій.

На екрані зʼявилася точка. Архів. Увімкнена камера. Тиша. Лише світло нічного режиму.

— Дивіться! — Тесса вказала на кадр. На одному зі столів — папка. Велика, чорна, з червоним маркуванням.

На ній — лише одна літера.

Х.

— Вона не була там раніше, — прошепотала Векс. Її очі округлились, рука машинально лягла на живіт.

— Точно не була, — підтвердила Лея. — Хтось проник. І залишив її навмисне.

— Значить, ми були не самі, — сказав Вирій, нахилившись до екрану. — Хтось... спостерігав.

— А ми тут пельмені готували, — буркнув Ерік, натягуючи куртку. — Ну, все. Офіційно — вечеря зіпсована.

— І я вже не хочу шпалери, — хмикнула Тесса, з ледь помітним тремтінням у голосі.

— А я раптом згадала, що не вивчила, як народжувати під час вторгнення в архів, — додала Векс.
Лея подивилася на Вирія. Вони мовчки кивнули одне одному.

— Пішли. Дивитись, що він залишив, — твердо сказала Лея.

— А якщо це... пастка? — Тео обережно підійшов ближче до монітора.

— Значить, ми вже в неї ступили, — відповіла вона. — І маємо пройти до кінця.