41.20 — Нове варення

Кухня агентства, як завжди у вечірній час, була затишним серцем будинку. Тепле світло ламп, запах чаю з ромашкою і кориці, звук кроків, що відлунював від плитки, — усе змішувалося в один мелодійний фон спокою, що був таким рідкісним після будь-якої справи. Але не цього разу.

Цього разу — в повітрі завис аромат… персиків.

— Офіційно заявляю, — Тео урочисто тримав банку варення над головою, ніби трофей, — це персикове. І точно без сюрпризів. Я перевіряв. І нюхав. І не марив дитинством. Хоча я б не проти знову уявити свого діда, що розповідав мені казку про праску, яка втікла з хати.

— Почекай, — перебила його Векс, піднявши брову і простягнувши руку, — дай-но сюди. Якщо ти кажеш "без сюрпризів", то це вже підозріло.

Вона з драматичним пафосом відкрутила кришку. Персиковий аромат вирвався з банки і миттєво накрив усіх солодкою хмарою літа, липня, сонячної бабусиної веранди. Векс нюхнула ще раз — підозріло, повільно.

— Ну… подивимось, — пробурмотіла вона, взяла ложку, вмочила її, смакувала — і зробила театральну паузу, ніби дегустатор на королівському столі.

— Ну?! — Тео вже почав в паніці метушитись біля шафи. — Ти мариш?! Ти щось згадуєш?! Чи хочеш співати гімн у піжамі?

— Та ні. Нормальне варення, — Векс нарешті усміхнулась, — але могло б бути з шматочками. Я ж на сьомому місяці. Мені можна бути вибагливою.

— Ох, тоді я візьму собі ту банку, що в тебе, — промовила Тесса, вмощуючись на стілець біля Еріка, — і тільки спробуйте сказати, що це не моє весільне варення.

— Весільне варення? — перепитав Ерік, ніжно обіймаючи її за плечі. — Тесо, ми що, тепер кожну подію маємо закривати джемом?

— Авжеж, — відповіла Тесса з блиском в очах. — Наступне — "крамбл заручин". А після — "полунична пюре-вечеря з нагоди вибору дитячих імен".

— Тільки не полунична, — тихо промимрила Лея, злегка зморщивши ніс, — після останнього обіду в лабораторії в мене… дивні флешбеки.

— Я й казав, що треба було брати сливове! — зітхнув Вирій, повертаючись із кухонної полиці з підносом, на якому стояли склянки з ідеально охолодженим чаєм та тостами.

— А хто зробив наклейки на всі банки? — Тео озирнувся. — Бо я щойно бачив одну, де написано: "Зберігати подалі від Векса вночі".

— Це я, — сказав Альфа, що раптом виліз з-під столу з ложкою в зубах. — Я оберігав персики. Мене хтось повинен похвалити.

— Тебе можна зробити директором баночного сектору, — серйозно відповіла Векс, — але тільки якщо з’їси ще один шматочок і не забудеш про мої набряклі щиколотки.

— Альфа вже директор половини офісу, — додала Лея тихо, але з усмішкою. — І половини сердець.

Настала мить тиші. Зовсім коротка. Бо наступної миті Тео підняв склянку:

— Отже… — він зробив серйозне обличчя, — за те, що варення не вбило нікого. І що Ерік зробив пропозицію. І що всі ми досі сміємося. Навіть після флешбеків, падінь у чан, гормональних кризів і вагітних грушелазів.

— До наступної справи! — вигукнули всі разом, тицяючи ложками в повітрі.

І тут…
банка на полиці злегка хитнулась. Можливо, від сміху. Можливо, від протягу.

Але ніхто цього не помітив. Крім Альфи.
Він насторожено подивився на неї, повільно підійшов… і лизнув кришку.

Потім зітхнув.

— Ні. Це таки справжнє варення. Поки що.

Камера віддаляється. Кухня в світлі гірлянд. Смутні відблиски сміху й ложок. І затишне, знайоме:

— До наступної справи!

Кінець розділу 41.