41.19 — Папка Х

У підвалі було темно.
Не темно, як уночі, і не темно, як у вимкненому коридорі. А темно... як у місці, де зберігаються речі, про які не говорять уголос. Стелажі тут були старі, покручені часом, деякі — обмотані мотузками, що давно втратили свій колір. Повітря пахло старим папером, лаком і... трохи медом. Може, це просто варення пролилося колись. А може, щось інше. Агентство ж усе-таки.

По бетонній підлозі ледь чутно скриплять кроки. Повільні. Виважені. Впевнені.

Тінь — висока, злегка нахилена вперед. Силует чоловіка… або жінки. Ніхто не знає. Ми бачимо лише руку.

Рука — у темній рукавиці. Не новій. Зі стертою тканиною на великому пальці, ніби хтось часто торкався чогось 

важливого. Можливо — старих документів. Можливо — клавіш старої друкарської машинки. А можливо — спогадів.

На полиці, між "Печиво. Справа №302" і "Тиквяний сік. Інцидент 399", є вузьке місце. Порожнє. Майже забуте.

Саме туди рука кладе товсту, чорну папку.

На обкладинці — нічого зайвого. Тільки велика, біла літера. Ретельно виписана.
X.

Х як…
Хаос.
Хроніки.
Хто.
Хто вони.

Камера повільно опускається до рівня столу, впритул до папки. Видно лише руку, що лишається на мить на обкладинці. І чується голос.

Низький, спокійний, без емоцій. Але в ньому — тріщина. Наче людина довго щось ховала. І тепер — вже не може.

— Ці діти… не просто діти.

Тиша.

Рука зникає з кадру. Лишаючи після себе тільки папку. І відчуття, що щось нове починається.

На мить камера затримується на літері Х.
А тоді… темрява.