41.18 — Під зірками

Балкон агентства тихо дихав ніччю. У повітрі плив легкий аромат варення й м’яти, а над головами, ніби спеціально підігнані під цю мить, блищали зірки. Вони не просто сяяли — вони ніби слухали.

На великому пледі, розстеленому просто на дерев’яному настилі, лежали Векс і Тео. Векс — на спині, одна рука лежить на животі, інша — в руці Тео. Тео злегка дмухає їй у чоло, наче так можна остудити всі її хвилювання.

— От скажи мені чесно, — бурмоче Векс, витягуючи ноги, — як ти думаєш, якщо я дуже сильно захочу бургер, то це буде неетично по відношенню до груш?

— Якщо ми підемо цією логікою, то мій торт образив варення, — хмикнув Тео. — Але ти ж бачила, яке воно було солодке й радісне. Отже, все згоді.
— Гарна логіка, — сказала Векс і притулилася до нього.

Поруч, на старенькому гойдалці з подушками, сиділи Тесса й Ерік. Вона — загорнута в плед, з чашкою теплого каркаде, з ногами на його колінах. Він — гладить їй литку, іноді цілує пальці, іноді мовчки дивиться, як вона піднімає погляд до неба.

— Усе-таки це чарівна ніч, — прошепотіла Тесса.

— Ти. Чарівна. — Ерік усміхнувся. — І я досі не вірю, що ти сказала «так». Офіційно.

— Якщо не рахувати торт як основний аргумент.

— Та я взагалі думаю, що торти мають вирішувати дипломатичні конфлікти. Уяви: замість ультиматумів — тістечка.

— А як щодо родових потуг?

— Ну тут… — Ерік хмикнув і сховав обличчя в її колінах. — Тут дипломатії не буде. Тут буде тільки паніка.

— Ага. Я вже бачила. Мені сподобалось. Майстер-клас.

На іншому боці балкона — Вирій і Лея. Вона сидить, трохи притулившись до нього плечем, ніби випадково. Але це було все, що їй зараз дозволяла дозволити собі — після довгого дня, після всіх питань, що крутилися в голові. Вирій не тиснув. Просто тримав її ближче, ніж зазвичай. Дихав тихо, рівно, тепло.

Альфа між ними — в маленькій святковій шапці, яку хтось (підозрювали Тео) вирізав із картонки, на якій раніше була етикетка «Полуниця. Особливо солодка». На самій шапці було написано фломастером: Кіт року.

Мовчання було м’яким. Плавним. Майже завершеним.

І тут, саме тоді, коли все здавалося надто гармонійним, Вирій раптом озвався:

— А Лея ж досі не сказала, що в тих аналізах.

Здавалося, зірка десь зверху сіпнулась.

Пауза.

Тесса поглянула через плече.

Тео затамував подих.

Векс напружилась — настільки, наскільки вагітна людина може напружитися, не розливши чай.

Але Лея мовчала. Її погляд був спрямований у ніч. У чорнильну, тишу, без краплі вітру.

— Там все в порядку? — м’яко, але впевнено додав Вирій.

Лея трохи посміхнулась. Тепло. Ледь помітно. Майже так, як посміхаються герої на останньому кадрі фільму перед титрами.

— Просто ніч, — сказала вона нарешті. — І просто... трохи зірок.

І знову запала тиша.

А камера — умовна чи справжня — почала повільно віддалятись від балкона, захоплюючи з висоти маленький світ з огорожею, гірляндами, пледами, чашками і серцями, що билися в унісон.

…і зберігала інтригу, що ховалась у темряві.