41.11 — Знахідка

У просторій, але затишній лабораторії, де лампи на стелі давали м’яке, тепле світло, що майже обіймало науковців, Вирій і Лея сиділи за масивним столом, заваленим лабораторним обладнанням, паперами з формулами, пробірками з різнобарвними рідинами та електронікою, що час від часу тихо блимала індикаторами. В повітрі стояв легкий запах хімії, з приємною ноткою кави, що підтримувала бадьорість навіть після довгої ночі.

Вирій зі зморшками на лобі уважно дивився на монітор, де наукові графіки виглядали немов картини сучасного мистецтва — зламані лінії і хвилі кольорів. Його пальці, немов по клавішах піаніно, торкалися сенсорної панелі, змінюючи налаштування, а очі блищали від відкриття.

— Лея, — раптом сказав він, відриваючись від екрану, — глянь сюди. Цей компонент… я його добре знаю. Колись його використовували у снодійних препаратах, але в значно вищих дозах.

Лея нахилилася ближче, вдивляючись у складну хімію на екрані.

— Мікродози, — тихо відповіла вона, — у цих концентраціях він викликає марення, впливає на пам’ять і навіть на поведінку. Ось чому потерпілі згадували дитинство і починали співати безконтрольно — це не просто отруєння, це тонка маніпуляція спогадами.

Вирій насупився, ніби збираючись словом укріпити свою думку.

— Хтось свідомо грався зі свідомістю людей, не думаючи про наслідки. Хімія — це не іграшка, Лея. Вона може зцілити, а може й зламати.

Лея глянула вбік, потім обережно дістала з кишені маленький конверт і поклала його на стіл.

— Це — результат тесту, який я здала кілька днів тому, — тихо пояснила вона, відводячи погляд. — Хотіла впевнитися, що все в порядку. Але… поки що це лише моє маленьке таємне побоювання.

Вирій підняв на неї запитальний погляд, очі його наповнилися турботою.

— Чому ти не сказала раніше?

— Бо боялася… — Лея не могла стримати тривоги в голосі. — Боялася, що це може змінити все. Що я можу не впоратися.

Вирій повільно нахилився до неї, в його очах було тепло і підтримка.

— Ти не одна, Лея. Ми всі тут, поруч. Ми розберемося з цим разом.

Вона вперше посміхнулася щиро, і це було немов ковток свіжого повітря після довгої зими.

В той час, коли між ними встановлювалася мовчазна угода про довіру і підтримку, за вікном лабораторії місто шуміло і жило своїм життям. Ніхто і не здогадувався, що саме зараз хімія спогадів та снів набирає свою силу, відкриваючи перед героями нову, загадкову справу.

— Ну що, — підсумував Вирій, дивлячись на екран, — час діяти. Хтось грається зі сном і спогадами, а ми маємо розбудити цю гру.

Лея кивнула, відчуваючи, як підступна тривога змішується з рішучістю.

— І нікому поки не розповідаємо, — додала вона, — особливо про мої «маленькі» секрети.

Вирій посміхнувся.

— Тоді це наша маленька змова. І ми її виграємо.