41.10 — Романтика під вишнями

Тесса лежала на старому дерев’яному гаміку, який повільно гойдало легким вітерцем. Сонце ніжно проникало крізь зелене листя вишні, залишаючи на її обличчі мереживо із теплих світлотіней. Її каштанове волосся розсипалося по подушці гамака, а легкий аромат вишень наповнював повітря навколо.

Поруч на колінах сидів Ерік, тримаючи невеличку скляну мисочку, наповнену соковитими, яскраво-червоними вишнями. Його пальці ніжно доторкалися до ягід, вибираючи 

найсмачнішу для Тесси.

— Ось дивись, — усміхнувся він, — ці вишні здаються такими простими, але в них — справжня магія літа. Немає нічого кращого, ніж смак свіжозірваної вишні.

Тесса легенько взяла ягоду, відчуваючи солодкувато-кислий присмак, який миттєво розлився по всьому смаку, немов маленький вибух радості.

— Знаєш, — задумливо промовила вона, — коли дивлюсь на ці вишні, уявляю Алею і Лима… Можливо, вони справді могли б бути близнюками. Яка подвійна радість — і подвійна турбота.

Ерік поклав ягоду назад у миску і тихо додав, майже до себе:

— Двоє одразу… Уявляю, скільки радості, але й скільки викликів. Та я готовий на все, щоб бути їхнім батьком.

Вони подивилися один одному в очі, і цей погляд був наповнений теплом, розумінням і ніжністю. Ерік нахилився ближче, і його руки м’яко обійняли Тессу, зводячи її у свої обійми, ніби оберігаючи від усього світу.

— Тесса, — пошепки промовив він, — я хочу знову попросити у тебе руки і серце. Не хочу більше чекати. Будь зі мною.

Її усмішка стала ще ніжнішою, і вона тихо сказала:

— Цього разу я не втечу... Ну, хіба що, якщо почнуться потуги. Але я впевнена, що ми з цим впораємося разом.

Ерік посміхнувся, погладив її по щокі й відповів, що в його голосі була щира впевненість:

— Обіцяю — жодних сюрпризів. Ми будемо разом у всьому — у радості і в труднощах.

Між ними пройшла невидима нитка довіри і надії. Вона пронизала шелест листя, пташиний спів і навіть тихий дзвін вишневих плодів, що іноді падали на землю, неначе маленькі обійми природи.

Тесса поклала руку на живіт, який вже починав виглядати округлішим, і в її очах засяяли сльози щастя.

— Ерік, — прошепотіла вона, — я починаю вірити, що це не просто випадковість. Ми дійсно на правильному шляху.

Вони лежали під вишневим деревом, обійнявшись, і світ навколо здавався ідеальним — теплим, затишним і сповненим майбутніх надій.

Ерік тихо вимовив, притискаючи Тессу до себе:

— Я хочу, щоб ти знала — я тут, поряд. Крок за кроком, день за днем. Разом.

Тесса відповіла йому посмішкою, і це було більше, ніж слова — це була обіцянка, яку вони дали одне одному під вишневим деревом.