41.9 — Ферма і груші на дереві

Сонце повільно спускалося за обрій, обіймаючи ферму теплим золотистим світлом. Повітря наповнювалося ароматами стиглих персиків, груш і слив — майже відчувалося, як соковиті плоди буквально тягнуться до рук. Тесса й Векс вже не раз говорили, що саме тут панує особливий затишок, що ніби заспокоює навіть найшаленіші думки.

Векс, чия вагітність вже помітна – живіт гарно округлився на сьомому місяці – з дивовижною дитячою запальністю глянула на густе дерево з грушами.

— Тео, — сказала вона з легкою усмішкою, — хочеться справжньої груші. Не з магазину, не з полиці… а такої, що пахне землею і літом.

Тео, який уважно стежив за кожним її рухом, відчув, як серце стискається від турботи.

— Векс, ти впевнена? Зараз такий термін… Лазити на дерево? Це ж ризиковано!

Векс підняла руки, ніби захищаючись:

— Не хвилюйся! Я обережна, — її очі блищали від рішучості, — Просто хочу дістати цю грушу… Ти ж знаєш, як це іноді необхідно.

Тео глибоко зітхнув, потім посміхнувся і пішов до сараю. За кілька хвилин повернувся з легкими, але міцними розкладними сходами.

— Ось, — сказав він, протягуючи сходи Векс, — використаємо це. Безпека понад усе.

Поки Тео готував сходи, до них підійшов господар ферми — високий, вбраний у поношену картату сорочку, з посмішкою на обличчі, що нагадувала про затишок дому.

— Що у вас тут? — спитав він, помітивши їхній задум.

— Векс хоче зірвати грушу, — пояснив Тео, — але враховуючи її вагітність, ми вирішили все зробити обережно.

Господар кивнув і засміявся:

— Знаю цю історію. Моя дружина теж була такою — лазила на дерева, коли була вагітна. Народила двійню, і це не завадило її авантюрам.

Лея, яка тихо стояла поруч і уважно слухала, додала з посмішкою:

— Гормони — страшна сила. Особливо вагітні гормони. Тут нічого не поробиш.

— Абсолютно вірно, — погодився господар, — Я навіть приставляв сходи кілька разів. Дружина в мене була справжньою непосидою.

Векс, тримаючи корзину, обережно піднімалася сходами. Тео стояв поруч, пильно слідкуючи, щоб вона не втратила рівноваги.

— Я підстрахую, — тихо сказав він, тримаючи корзину.

— Дякую, — посміхнулася Векс, відчуваючи, як тепло і підтримка наповнюють її серце.

Вона акуратно зривала груші, кожну клацаючи до корзини з обережністю. Навколо чути було лише шелест листя і далекі пташині пісні.

Поки вони займалися цим, Вирій і Лея говорили з господарем недалеко від дерева.

— Фермерське життя вчить терпінню і турботі, — зауважив Вирій, дивлячись на багатий сад, — Воно схоже на життя з усіма його несподіванками.

Господар усміхнувся, погоджуючись:

— Так, це мудрість поколінь. Радий бачити, що у вас тут така чудова компанія.

Лея кинула погляд на Векс і додала тихо:

— Можливо, саме це тримає нас усіх разом — турбота і підтримка.

Раптом голос Векс пролунав зверху:

— Все, збираю врожай! — в її словах відчувалася радість і трішки втоми від підйому.

Тео допоміг їй акуратно спуститися. Векс ступила на землю, міцно тримаючи кошик з плодами.

— Я радий, що міг допомогти, — прошепотів він їй, притискаючи руку до її спини.

Векс відповіла ніжною усмішкою, відчуваючи любов і захист, що наповнювали цей момент.

Ферма, зі своїми ароматами і спокоєм, стала для них маленьким оазисом серед суєти, і цей день вони запам’ятають надовго.