41.5 — Диван, їжа і... вагітні підставки

Агентство було наповнене легким ароматом свіжих фруктів і солодких ласощів. Тесса і Векс зручно вмостилися на великому пухнастому дивані, що стояв у центрі кімнати, мов два затишні острівці в океані справ та загадок. На їхніх животах лежали тарілки: соковиті шматочки ананаса, м’які печива із цукровою глазур’ю і яскраві маршмелоу у вигляді сердечок, які час від часу хрумтіли між їхніми пальцями.

Тесса з усмішкою підхопила маршмеллоу, покрутила його між пальцями і поглянула на Векс:

— Знаєш, я ніколи не думала, що вагітність може бути таким смачним приводом для обжерливості... особливо з таким столом прямо на животі!

Векс, що якраз акуратно намагалась не впустити свою тарілку, з гумором відповіла:

— Ех, якби ще й цей «животний» столик сам готував би нам їжу! Тоді б ми були у шоколаді. Буквально.

В цей момент Тео, що зайшов у кімнату, ледве не спіткнувся об килим, коли побачив, що Векс вправно користується своїм животом як стійкою підставкою для тарілки.

— Тримайтеся! — вигукнув він, стримуючи сміх, — Векс, ти тут не просто вагітна, ти вже ходяча ресторація!

Векс, не втримуючись, кинула в Тео шматок солодкого печива:

— Не заздрій, Тео! Хто знає, може, колись і тебе поставимо сюди як живу кав’ярню.

Тесса гигикнула, не відриваючись від поїдання ананаса.

Тим часом Ерік, що приготувався до фотосесії, обережно піднімав телефон, ловлячи моменти їхніх милих розмов і посмішок.

— Стій! — сміливо сказав він, — Це ж історія! Ідеальна фотографія для нашого агентського альбому.

Він зробив кілька кадрів, де Тесса, між укусами, робила ніжний жест рукою, наче оберігаючи їжу, а Векс, безтурботно хрумтіла маршмелло.

Між ними вмостився Альфа — пухнастий і розслаблений, злегка ворушив вухами, насолоджуючись виноградом, що час від часу потрапляв до його лап.

— Погляньте на це щастя, — тихо прошепотів Ерік, — навіть Альфа затямувався.

Поза цією камерною і теплою сценою Вирій і Лея, як завжди, були у своїй зоні концентрації. Вирій зосереджено переглядав цифрові записи та графіки на планшеті, ніяк не відводячи погляду від деталей, які могли пролити світло на справу варення.

— Лея, здається, це не просто харчове отруєння, — серйозно промовив він, — хтось свідомо хоче викликати у людей ці спогади. Це більше схоже на... психологічний вплив.
Лея зітхнула, погладила Альфу, що сидів у неї на колінах:

— Тоді нам доведеться працювати над тим, щоб розгадати цей пазл, не давши злочинцям шансів.

Вони подивилися один на одного, мовчки розуміючи — попереду буде непроста боротьба. Але зараз, хоч і злегка занепокоєні, вони підтримували один одного в цій тиші.