40.45 — «Пульс серця»

Насправді, увійти в серце лабораторії було так само складно, як вмовити Вирія посміхнутися без сарказму — майже неможливо, але водночас захопливо.

Команда рухалася вузькими тунелями, що наче зморшки на шкірі старої машини, ведучи їх все глибше в живіт цього металевого монстра. Повітря ставало холоднішим, а світло — тьмянішим, тільки мерехтіло індикаторами, наче біжучими рядками коду.

— Ой, — спохмурнів Ерік, відскочивши назад, — здається, тут хтось зовсім не любить гостей.

Раптом з підлоги вибухнули механічні шипи — блискавично гострі й холодні, немов леза у справжньому кіно. Вирій, без жодної секунди вагання, схопив Еріка за руку і зірвав його вбік.

— Тримайся, — прошепотів він, ковзаючи між пастками.

Тесса затамувала подих, серце калатало в грудях, наче барабан у військовому оркестрі. Вагітність робила свої поправки — кожен рух ставив під сумнів її витривалість.

— Тессо, акуратно! — крикнула Векс, підтримуючи її з іншого боку.

Пастки змінювалися: раптові лазери, що виглядали як нитки світла, які не можна було перетнути, та кімнати, що міняли конфігурацію наче лабіринти стародавніх міфів.

Маркус йшов попереду, ніби він і є пульсом цієї системи — впевнений, холоднокровний, але з тінню сумнівів у погляді.
— Ця система вчиться — кожна пастка унікальна і реагує на наші рухи, — пояснював він, водночас відмикаючи панелі, хакуючи код, що контролював безпеку.

— Звучить, ніби нам доведеться станцювати танець із дияволом, — жартував Ерік, ковзаючи під лазерами.

— Танцюймо, — відповів Вирій з усмішкою, підганяючи Лєю, яка за допомогою планшета координувала рухи.

В моменти пауз команда ділилася жартами, що знімали напругу. Тесса згадувала, як під час минулої вечері Векс жартувала про те, що їхні діти вже мають кращу реакцію, ніж вони всі разом узяті.

— Слухайте, — тихо сказала Тесса, посміхаючись, — якщо наші діти будуть такими ж хоробрими, як ми зараз, то світ має шанс.

Несподівано один із коридорів почав повільно затоплюватися газом — команда зреагувала блискавично. Ерік накинув на себе і на Тессу спеціальні маски, Маркус контролював вентиляцію.

— Час працювати, — прошепотів він.

Коли нарешті вони дісталися до серця лабораторії — величезної кімнати з центральним сервером, що світився пульсуючим червоним світлом — атмосфера стала майже священною.

Маркус повільно повернувся до команди.

— Тут і вирішується все, — сказав він зважено. — Я відключу систему, але нам доведеться тримати оборону — тут може початися найнебезпечніше.

Вирій кивнув.

— Тож розслаблятись не час.

Тесса, підтримуючи руку на животі, глянула навколо.

— Знаєте, незважаючи на все, я б не хотіла бути ніде інде, — сказала вона ніжно.

Векс усміхнулася.

— Ми — родина, — відповіла вона. — І це наша битва.

Починаючи роботу, Маркус занурився в термінальний код, пальці танцювали по клавіатурі, а навколо почали миготіти червоні сигнали тривоги.

Раптом з темряви випурхнули кілька клонів-солдатів, готових до бою.

— О, так, — Ерік витягнув зброю, — тепер починається справжній екшн.

Команда об’єдналася, кожен рух був злагоджений, мов у танці — і в цьому хаосі розкривалась справжня сила довіри, дружби і надії.
Тесса, відчуваючи кожен удар свого серця і серця дитини, знала — попереду ще битва, але вони вже разом йшли до світла.