40.44 — «План на межі довіри»

Стіни офісу агентства мовчали, наче стримуючи кожен подих. Маркус Райт сидів за столом, навпроти нього — вся команда, яка водночас довіряла і підозрювала його. Напруга була такою густою, що її можна було різати ножем. Погляди віч-на-віч зіштовхувалися, слова висіли в повітрі, готові вибухнути.

Тесса, ніжно погладжуючи животик, відкрила ноутбук.

— Добре, — почала вона, намагаючись тримати голос рівним, але з легкою тривогою, — розкажи нам детально: що ти пропонуєш? І чому ми маємо вірити, що ти не ведеш нас у пастку?

Маркус усміхнувся хитро, але без злості.

— Я розумію ваші сумніви, — відповів він, — але час грає проти нас. Серія К вийшла з-під контролю, і те, що ми можемо зробити зараз — це лише зупинити ланцюгову реакцію, поки 

вона не зруйнувала все.

Вирій, як завжди холоднокровний, поклав руки на стіл.

— І що це за ланцюгова реакція? І чому тільки ти можеш її зупинити?

— Я маю доступ до внутрішніх серверів лабораторії, — Маркус знизив голос, ніби розкриваючи найбільший секрет, — там заховані програми, що координують дії клонів. Якщо ми проникнемо туди і зупинимо головний сервер — ми зупинимо «Пробудження».

Ерік нахилився вперед, прищурившись:

— А чим ця твоя «операція» відрізняється від усіх інших, що закінчувалися вибухами, зрадами і втратами?

— Тоді, — Маркус знизив плечима, — у вас не було мене.

Лея тихо усміхнулась:

— Підтримка всередині системи — це те, що нам потрібно. Але ми не можемо бути сліпими.

Векс, погладжуючи руку Тесси, додала з іронією:

— Особливо коли одна з нас майже як ходячий будильник: «Агов, світло, я тут!» — вона глянула на животик Тесси, — тому план має бути чітким і швидким.

Тесса кивнула і взяла на себе роль капітана:
— Добре. Маркус, ти ведеш нас в лабіринт серверів. Ерік, ти — захист і страхова сітка. Лея і Вирій — розвідка і аналіз. Векс і я — моральна підтримка, а також «зв’язок з майбутнім» — наші діти вже зробили більше, ніж ми думаємо.

Всі посміхнулись, незважаючи на серйозність ситуації.

— Час дії? — поцікавився Вирій, кидаючи на Маркуса пильний погляд.

— За годину, — сказав Маркус, — поки системи не вийшли на повну потужність.

Напруга розряджалася, коли команда почала розподіляти обов’язки і прокладати маршрут проникнення.

Хвилини збігали мов електричні розряди. Увесь агентський склад зібрався біля входу в старий корпус лабораторії — місце, де починалося їхнє найнебезпечніше завдання.

Тесса вдихнула глибоко, прислухаючись до ритму свого серця і ударів маленького життя всередині.

— Якщо ми це зробимо, — прошепотіла вона, — то зробимо це разом.

Ерік стягнув ремінь зброї на поясі і жартома кинув:

— Головне, щоб під час штурму я не отримав «особливого» подарунку у вигляді паніки вагітної.

Векс підморгнула:

— Ерік, твоя боязнь вагітності — це вже легенда.

Лея підняла планшет, готуючи дані.

— Добре, команда, час — гроші. Пам’ятайте: у цьому лабіринті не лише клонована загроза, а й тисячі систем безпеки.

Маркус підійшов до дверей, намагаючись виглядати впевнено.

— Після цього у нас буде або перемога, або… нічого.

Вирій кинув жартівливий погляд:

— Ну, якщо нічого — то я піду писати свою автобіографію.

— Обіцяю, що буде весело, — усміхнувся Ерік, хапаючи свій тактичний рюкзак.

Тесса, глянувши на всіх, відчула хвилю рішучості.

— Тоді вперед. До останньої битви.

І так, серед жартів, страхів і надій, команда рушила в глибини лабораторії — туди, де їх чекав не лише ворог, а й правда, що могла змінити все.