40.41 — «Останній бій і правда на світлі»

Холодний ранок у новому офісі агентства. Вікна тьмяно відбивають сіре небо, але всередині кипить життя. Піца, що ще пахне вечірньою вечерею, стоїть на столі, а команда збирається на нараду. Лея нервово теребить ложку з вигравіруваним серцем, яку тримає у руках.

— Нам треба нарешті розібратися з тими, хто на нас напав, — починає Вирій, його голос спокійний, але твердий. — Ця атака була не випадкова. Це попередження. Вони хочуть нас зламати.

Ерік, притискаючи до себе аркуш з аналізом останніх даних, хмуриться:

— Знайшов їхній слід — сховалися на старій промзоні біля порту. Там немає камер, лише покинуті склади і бетонні лабіринти. Ідеальне місце для засідки.

Векс, тримаючи живіт і прислухаючись до дитини всередині, тихо додала:

— Якщо ми зараз підійдемо туди необережно, це може бути пастка... Але мовчати і чекати — це теж ризик.

Тесса, ще трохи слабка після нападів і тривог, але зі сталевим блиском в очах, промовляє:

— Ми не можемо чекати, поки вони вирішать, що з нами робити. Треба діяти. І діяти зараз.

Усі кивають. Атмосфера напружена, але рішуча.

Через півгодини команда вже рушає на промзону. Машина повільно повзе серед сірих ангарів, що наче нависають, готові впасти. Лея, за кермом, кидає жартівливий погляд:

— Ну що, хочете зробити це цікавішим? Пропоную приховати сліди, як у старих фільмах, і стрибати з дахів!

— Ти вже дивилась забагато бойовиків, — усміхається Вирій. — Хоча... хто знає?

На місці їх зустрічає густий туман, що застеляє землю і створює відчуття, що світ зупинився.

Раптом з тіні вистрибують кілька силуетів — ті, хто нападав раніше. Тіло в тілі, холодні обличчя, безжальні очі.
— Вони нас чекали, — шепоче Ерік, миттєво ховаючи зброю.

Починається бій.

Свист куль, вибухи світла від електрошоків, різкий запах гару. Лея та Вирій спритно рухаються, прикриваючи один одного, розуміючи: це не просто бій, це битва за право вибору, за право залишатися собою.

У кульмінації, коли все здається програним, із тіні з’являється одна фігура — клон серії K, але не бездушний. Вона кидає зброю і каже:

— Я не хочу вбивати. Я хочу вибору.

Команда завмирає. Це несподівано — ворог, який не хоче бути ворогом.

Лея, з ноткою сумніву в голосі, відповідає:

— Тоді чому ви напали? Чому лякали нас?

— Бо нам наказали, — відповідає вона. — Але я бачу... ми всі різні.

Тесса підходить і тихо шепоче:

— Можливо, це початок нового шляху. Не тільки для нас, а й для них.

Бій завершується. Нападники зупиняються, а команда намагається знайти спосіб співпраці.

Ерік, тримаючи Тессу за руку, додає:

— Ми вже не просто боремося за виживання. Ми боремося за майбутнє.

Вирій і Лея дивляться один одному в очі. Їхні стосунки міцніють у тиші після бурі.

На фоні повільно згасає туман, і на горизонті з’являються перші промінчики сонця — символ надії.