40.40 — «Відлуння майбутнього»

Небо над містом розтікалося кольорами західного сонця, яке ніби спостерігало за ними з півтіні. В офісі агентства «Пі і Ца» панувала незвична тиша — напруга в повітрі відчувалася навіть крізь товсті стіни. Цей вечір обіцяв більше, ніж просто розслідування.

Вирій сидів за столом, розглядаючи карту глибокого кластеру, коли до кімнати увійшла Лея.

— Ти знову на цих координатах, — зауважила вона з легкою усмішкою. — І як завжди, виглядаєш, ніби тримаєш світ на своїх плечах.

— Можливо, це тому, що так і є, — відповів Вирій, не відводячи погляду від екрана. — Там — щось, що змінить усе. Не лише для нас, а й для світу.

— І ти думаєш, що ця зміна... — Лея сіла поруч, розглядаючи карту — це добре?

— Якщо ми зможемо не втратити себе в цьому лабіринті кодів і брехні — так, — промовив Вирій, пом’якшуючи голос.

Поруч, в іншій кімнаті, Тесса розмовляла з Ерiком, поки їхні пальці ніжно перепліталися. Вона відчувала, як дитина рухається, немов підкреслюючи кожне її слово.

— Ти пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися? — прошепотіла Тесса, погляд її сяяв теплом і сумішшю тривоги.

— Ніколи не забуду, — відповів Ерік з усмішкою, що розбивала будь-який страх. — Навіть у найтемніші моменти, ти була моїм світлом.

— Світло... — Тесса погладила живіт. — Ми боремося не просто за себе, а за те, що ще не народилось. Це змушує мене вірити.

— І я з тобою, — Ерік нахилився, щоб ніжно поцілувати її лоб. — Ніколи не залишу.

У кімнаті керування Лея раз у раз переглядала нові дані з глибокого кластеру. Тео сидів поруч, вгризаючись в цифри, намагаючись знайти хоч найменшу щілину.

— Цей код, — сказала Лея, — він наче живий. Іноді здається, ніби він намагається з нами говорити.

— Так, — підтримав Тео, — але мовою, яку ми ще не навчилися розуміти. Можливо, це ключ до всього, але він може бути і пасткою.

— Пастка чи ні, — тихо промовила Лея, — ми не можемо зупинитись.

Раптом кімнату наповнив звук сигналу тривоги — гострий і несподіваний.

— Що це?! — здивовано вигукнула Векс, яка саме заходила з кухні з чашкою гарячого какао.

— Відлуння в системі, — відповів Вирій, швидко підходячи до консолі. — Кластер реагує на нашу присутність.

— І ми не одні, — додав Тео, поглянувши на екран. — Хтось намагається завадити нам. Приготуйтесь.

За мить у просторі з’явилися спалахи світла і тіні, які наче танцювали навколо них, загрожуючи розірвати їхній світ на шматки.

— Бій! Всі на позиції! — скомандувала Лея, миттєво перетворюючись на справжнього лідера.

Вогні спалахували, комп’ютерні коди рвалися, і у цій боротьбі кожен відчував, що на кону не лише їхні життя, а й майбутнє — світле, хоча й поки що невідоме.

У проміжках між вибухами й атаками Вирій крикнув Тессі:

— Тримайся! Ми — твоя сім’я, і разом ми все подолаємо!

— І малюк теж, — усміхнулася вона, відчуваючи нову силу і віру.

Після кількох хвилин боротьби світло почало повільно повертатися в кімнату. Ворог відійшов, залишивши команду дихати і знову вірити у свою справу.

— Це було... блискуче, — з гумором пожартував Тео, витираючи піт з чола.

— Найкращий наш вечір, — відповіла Векс, — але тепер ми знаємо, що ця пригода — лише початок.
Тесса, Ерік, Вирій і Лея стояли разом, відчуваючи тягар і тепло в своїх серцях.

— Майбутнє — це те, що ми створюємо разом, — тихо промовила Тесса, погляд якої спалахував, мов полум’я на вітрі.

— І навіть якщо відлуння майбутнього голосне і страшне, — додав Ерік, — ми відповімо йому своїм світлом.

І з цим світлом, з новою вірою і непохитною надією команда «Пі і Ца» рушила в глибину загадок, готова знову дивуватися, любити, боротися і жити.