40.38 — «Серце як шлях»

Світло в агентстві змінилося: ранковий світанок вже розливався за вікнами, але тут — усередині, в серці «Пі і Ца» — панувала інша атмосфера. Вона була наповнена тишею, що нагадувала переддень бурі, коли кожен звук і рух ніби затримуються, чекають.

Тесса стояла біля столу, де світилася голограма з новою точкою — LUM_001. Її очі блищали не лише від збудження, а й від тієї ніжної теплоти, що зігрівала груди — дитина ворушилась, немов відчуваючи значимість моменту.

— Що ж, «Серцевий вектор» — це не просто координати, — промовила вона, гладячи живіт, — це наш внутрішній GPS.

— Іноді він заводить у глухий кут, — зауважив Ерік, підходячи з чашкою гарячого какао, яке пахло гвоздикою і ваніллю. — Як у нашому випадку, коли ми ледве вибрались із лабіринту…

— Тому ми й тут, — усміхнулась Лея, граючись зі своїм браслетом, на якому світилися маленькі світлодіоди. — Щоб знайти вихід. Разом.

Тео нервово рухався між столом і панеллю керування. Його очі блищали від напруги і, водночас, від того зухвалого блиску, який з’являється, коли людина вже відчуває, що ось-ось почнеться справжня пригода.

— Ви серйозно думаєте, що цей кластер — не пастка? — з іронією в голосі запитав він, посміхаючись, — Бо я вже втомився від цих «пасток». Здається, я став би головним майстром у створенні таких.

— Тео, — посміхнулась Векс, клацаючи пальцями, — твій гумор — це вже наша безпека.

Вона підійшла до нього і підморгнула.

— Але цього разу я теж боюсь, — додала вона пошепки, — особливо за дитину.

— Я теж, — відповіла Тесса, схиляючись до неї, — але страх — це не ворог, а провідник.

Раптом загуло в підлозі. Весь агентський блок здригнувся від несподіваного вібрування.

— Що це було?! — перший вигукнув Ерік, притискаючи руку до грудей, де відчував тремтіння Тессиного живота.

— Схоже, ми збудили щось більше, — Лея швидко підключилася до систем, дивлячись на екран, де миготіли попередження. — Щось або хтось знає про наше розкриття.

— Починається, — тихо промовив Вирій, і в його голосі проскочила сталь.

Дзвінок у радіо — це був Тео, який кинувся перевіряти зовнішній периметр.

— Всі на позиції! У нас рух — невідомі наближаються!

В кімнаті миттєво затихло, а потім лунає сплеск сміху від Тесси:

— Ну, нарешті екшн. Я вже сумувала.

— Всі, готуйтесь, — наказує Ерік, дістаючи легкий бронежилет.

— Тесса, тобі треба сісти, — з тривогою каже Векс, торкаючись її плеча. — Ти з дитиною — це не жарти.

— Не збираюсь сидіти в стороні, — відповідає Тесса, посміхаючись крізь хвилювання. — Ми — одна команда. Якщо будемо тікати, діти потім скажуть, що їхня мама — боягузка.

У цей момент до кімнати влетіла Лея з планшетом.

— Я отримала сигнал з кластера — вони точно знають, що ми наближаємось.

— Ага, — хмикнув Тео, — і влаштували нам теплу зустріч.

— Знаєте, — Тесса поглянула на команду, — у цьому хаосі є щось романтичне.

— Особливо коли тебе ледь не збивають на ногах, а ти чуєш, як дитина б’ється в животі, — додала Векс, ніжно тримаючи руку на животі Тесси.

— І знаєте що? — Ерік підморгнув Тессі, — Мені здається, це найкращий спосіб сказати «я тебе люблю». Не слова, а разом через небезпеку.

В цей час зовні:

Під покровом ночі, серед туманної сітки вулиць, невідомі 

фігури наближалися до агентства.

— Вони не просто спостерігають, — шепотів Тео, — вони тут, щоб забрати те, що ми знайшли.

І раптом — вибух.

Занурення у хаос.

Паніка. Небезпека. Адреналін.

Тесса присіла, міцно притиснувши долоні до живота. Серце билося у двох ритмах — її власне і крихітне, майбутнє, що вже вимагало захисту.

— Все буде добре, — шепотіла вона собі і дітям, які ще не народилися.

— Ми врятуємо їх, — Ерік став поруч, обіймаючи, передаючи тепло й силу.

Серце як шлях… і тепер це шлях починався насправді.