40.37 — «Координати нового світу»

Локація: Агентство «Пі і Ца», головна зала та глибокий технічний блок
Час: 04:12 ранку, світанок вже пульсує за вікнами, але ще не торкається землі
Темп: після затишшя — розкол.

Усе, що було доти — здавалося сном. Тепер же настав момент, коли світло не просто освітлює, а викриває.

Тесса стояла біля панелі з проєкцією. Її рука тремтіла — не від страху, а від чогось… глибшого. Немов нова сила била всередині, і не лише завдяки дитині. Вона — провідник. Маяк. Серце, що відлунює обидва світи.

— Це… не просто координати, — сказала вона, стискаючи в долоні аркуш, який надрукувала система. — Це маршрут. Як... по пуповині. Від нас — до них.

— До кого «їх»? — Тео відступив на крок, на обличчі — тріщина сумніву. — Ми навіть не знаємо, що за стіною цього кластеру.

— Там — ті, що памʼятають першого Вибраного, — тихо відповіла Векс, дивлячись на свій живіт. — І ті, що чекають другого.

— Ти про… мою дитину? — Тесса озирнулася.

Векс знизала плечима.
— Я вже нічого не виключаю. У тебе дитина з Еріком, у мене — з Тео, і обидві ми чуємо голоси, бачимо сни, нюхаємо несмачні речі, які починають пахнути какао й базиліком. Я вже мовчу про сни, де я народжую руку.

— Це був жарт, чи…? — пробурмотів Тео з переляканими очима.

— 50 на 50. — Векс підморгнула.

А тоді — знову блимання.

Голограма пульсувала. Вона оберталась, видозмінювалась, і нарешті… відкрилась.

Перед ними — немов купол. Лабіринт зі світла. Але це не була карта. Це було відчуття.

— Воно не для логіки, — сказала Лея, повільно торкаючись ліній. — Його не можна прочитати. Але можна… пригадати.

— Це кодування пам’яті, — прошепотів Вирій, в його голосі — хвиля здивування. — Це зроблено, щоб лише ті, хто пройшов певний етап — могли «побачити» справжнє значення.

— Як… емоційна шифрація? — Лея глянула на нього, і щось в очах у них змінилося. Стихія спокою. Вони — одна команда. Один ритм.

Раптово з глибини ядра пролунав дзвін. Як від старовинного годинника — такий, що змушує все живе завмерти.

«Обрано: Координати пробудження. Точка альфа. Доступ відкрито тільки серцевим каналом.»

— Що це означає? — Ерік нахилився вперед. — Я не хочу, щоб хтось ліз в серцеві канали Тесси. Вже був один, ледь не загинув… і я про себе, якщо що.

— Еріку! — Тесса штовхнула його в плече, але очі її світились.

— Ну вибач. Я просто… не витримую, коли все про тебе. Тобто про вас. Тобто… — він заплутався, махнув рукою і притулився до неї чолом.

— Один з вас має йти. Інші — мають пам’ятати. Це не місія — це обітниця. Точка серцевого контакту — відкриється лише через біль або дарування.

Всі замовкли.

Лея повільно перевела погляд на Вирія. Векс — на Тео. Тесса — на Еріка. І навіть система… здалась мовчазною в повазі до вибору.
— Я піду, — сказав Вирій.

— Ні, — Лея зупинила його. — Не ще раз. Якщо серце — це ключ… то я знаю, як його відкрити.

— Ти не повинна...
— Я повинна. Я… теж відчуваю його. В цьому кластері щось, що кличе мене.

— Це може бути пастка, — промовив Тео.

— Або… єдина правда, яка в нас залишилась, — відповіла вона.

І тут, на голограмі, засвітилась нова точка.

Крапка, що миготіла. Як пульс ембріона. Або… нового світу.

Назва точки:

LUM_001
Серцевий вектор. Нульова свідомість.

— То що, влаштовуємо експедицію? — озвався Ерік.

— Так, — сказала Тесса. — Але цього разу… ми не просто шукаємо відповіді. Ми — частина питання.