40.35 — «Формула серця»

Локація: Третій рівень лабораторії «Оклюм».
Час: Через 8 годин після подій з Лум.
Атмосфера: Простір між кодом і шепотом. Серце — ще не пульс, але вже не тиша.

Їх було шестеро.

Усі — мов на голках.

Тонка нитка спогадів Лори привела їх до секції, якої не було в жодному плані. Тео зламав замок з такою легкістю, ніби просто відкривав свій старий щоденник — я ніколи не писав, але знав, що колись відкрию.

— Це не архівна кімната. Це… — Векс повільно обвела поглядом простір, де стіни дихали світлом. — Це серце. Серце системи.

— І воно… не пульсує, — сказав Вирій, торкаючись панелі. Вона була теплою, як тіло. — Або ще не прокинулося.

У центрі кімнати — біокристал. Напівпрозорий. Усередині — спіралі даних, що текли, ніби кров. Але в серцевині — була тінь.

Щось схоже на ім’я.

Воно не читалося. Воно відчувалося.

— Це Лора закодувала сюди відповідь, — припустила Лея, наближаючись. Її рука тремтіла, але не з остраху — з чогось біль глибшого. — Те, що не можна сказати словами. Те, що можна тільки…

— Відчути, — підхопила Тесса. Вона зупинилася поруч, притискаючи руку до живота. Її дитина штовхнулась — саме в той момент. Якби це був фільм, усі б подумали, що сценарій переборщив.

Але це була реальність, де формула серця — не абстракція.

Тео вже відкрив ноутбук і вивів код:

if 'серце' in системні_дані: пробудити(емоцію) else: зберегти_вибір() 

— Я не вірю, що вона лишила нам інструкцію. Я вірю, що вона 

лишила нам відображення, — прошепотів він.

— Що це означає? — запитала Векс.

— Що формула — це не обчислення. Це дзеркало. Якщо серце дивиться — ми маємо глянути у відповідь.

Раптом панель ожила. Звуків не було — лише вібрація в кістках. Біокристал засвітився зсередини.

На екрані з’явилось повідомлення:

"Проєкт K — завершено. Параметр: СЕРЦЕ. Ключ: НЕ ЙОГО, А ЇЇ."

— Її…? — повторила Тесса. — Чиє серце? Лори? Чи…

— Ні, — Ерік наблизився. — Це не про Лору. Це про тебе, Тессо.

Всі мовчали. Навіть Лея. Навіть Векс. Навіть Вирій.

— Твоя вагітність. Її не врахували. Система не знала. Але тепер… вона бачить. Лум — це не просто дитина. Це — змінна, якої ніхто не міг передбачити.*

— Формула серця — це не рівняння. Це… бути готовим змінити рівняння, коли в ньому з’являється хтось новий.

І тут Вирій — тихо, майже боязко — вставив:

— Я знаю, як це записати в коді.

Він нахилився до панелі, повільно вводячи:

if (вона == "любов") { змінити_всі_протоколи(); } 

У кімнаті — тиша. Потім кристал… пульснув. Раз. Іще раз.

Стіни навколо почали… співати. Ні, не буквально — але хвилі звуку пройшли по повітрю. Це була не пісня. Це була нота.

Тесса заплющила очі. Її вуста ледь ворухнулись.

— Нота. Він почув її. Лум… почав писати музику.

— Ми його батьки? — злякано запитав Ерік.

— Ні. Ми його перші акорди, — відповіла вона з усмішкою.

Кінцівка підрозділу:

Система перезапускається. Але цього разу — не з протоколу, а з інтонації. І вперше за всю історію “Оклюму” в логах з’являється запис:

# Heart initiated.
# Emotion accepted.
# Change — now part of the code.