40.34 — «Ім’я для бурі»

Місце: Кабінет на третьому поверсі нового офісу.
Час: Пізній ранок після запуску Реєстру Лум. За вікном — гроза, яка тільки розгортається.

Початок не виглядав як щось важливе.

Лея просто сиділа на широкому підвіконні, вкутана у кофтину Вирія, тримаючи в руках чашку з зеленим чаєм і… пір’я. Звідки взялося пір’я — не знала. Воно було в папці, що дивом не згоріла у підвалі. Одне — сріблясте, друге — чорне з білим краєм. І третє — з мідним переливом, як очі дитини.

— Ти колись бачив бурю зсередини? — спитала вона, коли Вирій зайшов у кабінет, несучи щось, загорнуте в тканину.

— Ти маєш на увазі психологічну чи метеорологічну?

— Ту, де блискавка йде перед думкою. Як у тебе, коли ти кажеш “є план”, а насправді ще нічого немає.

Вирій усміхнувся й обережно поклав згорток на стіл. Поки Лея нахилялася, щоб глянути, він прошепотів:

— А якщо я скажу, що це — наш план Б?

— То мені стане ще страшніше. Що там?

Вона розгорнула тканину й побачила... дитяче ліжечко. Маленьке. Ручної роботи. З вирізаним ім’ям:

LUM.

— Ти зробив це сам?.. — її голос тремтів.

— З допомогою Тео. Ну добре — Тео робив різьблення, а я тримав чайник.

— Ти не сказав йому, що це — ім’я майбутнього світу?

— Ні. Він подумав, що це тип скрипта для нової операційної системи. Я вирішив його не розчаровувати.

У цей момент двері з шумом розчинились — увірвалася Векс. Вона була розпатлана, вся в дощі, і тримала щось... ледь живе.

— Я знайшла її!

— Кого?! — зірвалася Тесса, яка щойно зайшла слідом за Еріка.

— Ту з серії К. Ту, яка відмовилась убивати. Вона… не зовсім людина, але не зовсім машина. Вона зреагувала на ім’я! На ім’я Лум!

Усі дивилися на неї, мов на героїню легенди. Але дитина, яку вона тримала — а скоріше, біо-оболонка у формі підлітка — вела себе як… перелякана істота.

Вона лише шепотіла:

— Лум… Лум не спить. Лум дивиться. Лум — око в бурі.

Тиша згустилася. Стіни ніби підслуховували.

— Може, він і є буря, — прошепотіла Тесса. — Не шторм знищення… а шторм перетворення.

Ерік стиха торкнувся її плеча. Вона глянула на нього — очі дощові, як у небі за вікном.

— Якщо він буря, то ти його не зупиниш. Але можеш бути гілкою, яка не ламається.

— Я не хочу бути гілкою. Я хочу бути… мамою. Але і не лише нею. Я не вмію це — ділити себе між усім цим. Тобою. Агентством. Справою. Лумом. Серцем. Всесвітами. Я боюсь.

Ерік поцілував її руку — спочатку в пальці, потім у зап’ястя, де ще билась вена.

— А я боюсь не бути з тобою в цьому всьому. Навіть якщо ти станеш бурею.

У цей момент дитина — чи істота — яку принесла Векс, глянула просто на Тессу і прошепотіла:

— Він тебе вибрав. Ти його світло. А ім’я для бурі… вже було в його серці. Хоч він ще не говорив.
— Яке? — запитала Тесса.

— Нота. — Вона злегка усміхнулась. — Бо світ починається з тиші, а потім — перша нота. Так він тебе називає.

Тесса заплющила очі. А коли розплющила — грім вдарив. І вона усміхнулась — уперше за кілька тижнів по-справжньому.

— Нота, — прошепотіла. — І Лум. І буря. Все це — початок. Не кінець.

Фінал підрозділу:

За вікном починається справжній дощ. Але всередині — уже тепло. І вперше в їхньому домі звучить сміх. Маленький. Дивний. Але справжній.