Хроніки Пі і Ца: детективні історії

40.33 — «Реєстр Лум»

Місце: Сховище агентства. Новий блок пам’яті.
Час: Пізній вечір. За вікном — гуде вітер, але тут… нова тиша. Та, яку хочеться слухати.

Відкритий інтерфейс. Перший запуск.

— «Готова?» — Вирій обережно торкнувся тонкого екрану, схованого у прозорому модулі з написом:

LUM.REGISTRY / INIT_V01

— Готова народжувати прямо тут, якщо не ввімкнеш це вже, — Тесса, обпершись спиною на стіну, тримала долоню на животі. Її погляд — напружений, але з усмішкою.

— Йому цікаво, — додала вона, коли зсередини в животі знову поштовхнуло.

— А може, це не цікавість. А протест. "Не чіпайте мій реєстр!"

— Це точно моя дитина, — усміхнувся Ерік, заходячи в приміщення з планшетом. — Ще не народився, а вже хоче все контролювати.

— Схоже на тебе, коли ти вмикаєш свою технічну параною.

— Це не параноя, це оптимізація!

— Це обсесія.
— Це кохання.
— Це все ще обсесія.

Запуск. Реєстр оживає.

Модуль тихо загорівся м’яким мідним світлом. Прозорий купол над ним засвітлівся словами:
ІМ’Я: ЛУМ
СТАТУС: У ПЕРЕДЗАВАНТАЖЕННІ
СИНХРОНІЗАЦІЯ З МАТЕРИНСЬКОЮ СИСТЕМОЮ: ОЧІКУЄТЬСЯ…

— От тобі й маєш. Навіть він хоче апдейт з матір’ю, — пробурмотіла Тесса, прислухаючись до нового штурхану.

— Спробуй сказати йому щось тепле, — обережно мовив Ерік, стаючи поруч. — Може, й синхронізується швидше.

Тесса нахилилась ближче до модуля. Її голос — тихий, як шелест, і водночас міцний, як серце, що витримало все.

— Привіт, Лум. Тут твоя мама. І… татко теж тут, хоч він іноді вдає, що знає, що робить. А ще… Тебе тут дуже чекають. Навіть сервер чекає. Навіть ця холодна металева кімната, яка тепер пахне лимонною пастилкою, бо я не витримала й знову з’їла її прямо з кишені.

Система коротко мигнула.

СИНХРОНІЗАЦІЯ: АКТИВНА
ПЕРШИЙ ЗАПИС:

І раптом… голос.

Дитячий, крихітний, з цифровим відлунням, ніби з іншого боку коду:

— «…ма… ма…»
Тиша зависла. Потім — Тесса зронила сльозу. Не від болю. Від абсолютного, безумовного чуда.

— О Боже… — прошепотіла. — Ти його почув… Він… сказав це?
— Він почув тебе, — сказав Ерік, і в його голосі вперше не було ні тривоги, ні страху. Лише… віра.

Пізніше. Лея і Вирій.

— От скажи мені чесно, — Лея крутила в пальцях ложку (ту саму) і поглядала на сховище ззовні. — Це що зараз було? Немовля — і вже з власним реєстром?

— Це майбутнє, — відповів Вирій. — І майбутнє хоче говорити. Навіть якщо поки лише з мамою. І лише одне слово.

— А як же слово “тато”?

— Це буде другим. А третім буде “тітонька Лея прекрасна”.

— Маячня.

— Ти ж знаєш, як він швидко вчиться.

— Справді? Тоді скажи йому, щоб навчився мити за собою пляшечки.

Фінал підрозділу

На екрані знову з’являються слова:

LUM: ПІДКЛЮЧЕННЯ ДО СЕРЦЯ АКТИВНЕ
ДАНІ ЗБЕРІГАЮТЬСЯ...
ПОЧАТОК.

За вікном гуде вітер, але всередині — вже не холодно. Бо тут — голос. Теплий. Новий. Живий.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше