40.25 — «Тиша після серця»

Місце: тимчасовий медичний блок у штабі
Час: після пробудження Тесси
Темп: сповільнений, нервовий — ніби весь світ затамував подих
Світ не одразу повертається на місце.

Тесса лежить на білій кушетці, вкрита пледом, який пахне трохи смаженим какао і трохи тривогою. У повітрі — шелест медичних сканерів і тихе гудіння генераторів. Її очі розплющуються повільно — наче крізь ватний серпанок. Долоні шукають живіт.

Він є.
Він тут.
Вона — тут.

— Елія… — шепоче Тесса.

Ерік сидить поруч, наполовину зігнутий, притулившись лобом до її долоні. Він не спав. І не дихав, здається, з моменту, як вона впала.

— Ти повернулась, — його голос хрипкий, наче він знову навчився ним говорити. — Я... я думав…

Він не договорює.

Тесса накриває його долоню своєю, стискає. Повільно, але міцно. Її очі блимають повільно, погляд скаче — на нього, на стелю, на невидиме.

— Вона говорила зі мною. Вона… вибрала ім’я.

— Вона?.. — Векс заходить тихо, але її очі — налиті червоним, шок і щось глибше, ніж страх. — Ти... бачила свою дитину?

— Не тільки. Я була… у місці, якого не існує. Але воно було. Я відчувала її поруч. І ще когось. Як відбиток. Як код, що не стерся.

— Підсвідомий кластериум, — тихо мовить Вирій, стоячи біля апаратури. — Там, де іноді… зупиняється логіка. І говорить те, що мало бути неможливим.

— Там була істота, — каже Тесса. — Одна з K. Але вона не нападала. Вона… шукала мене. Вона хотіла зробити копію. Вона тиснула на страх. На вибір. На втому.

— Але ти не зламалась, — каже Лея, яка до цього стояла мовчки в кутку. В її голосі — щось нове. Не просто повага. А глибока... тиша. Пов'язана тиша. — Вона хотіла стерти тебе. А натомість... ти дала ім’я.

— Це не я, — каже Тесса. — Це вона. Елія. Вона сказала, що пам’ятає. Що прийде. Що буде… справжньою.
Тиша.

Ніхто не знає, що сказати. Всі стоять мовчки.

Тоді Ерік нахиляється, ледь торкається чола Тесси.

— Вона буде. Бо в неї твоя впертість. А ще… — він облизує губи, трохи розгублений, — ...ну, і моя схильність втрапляти в біду.

— Це точно, — хмикає Лея.

— І моя — нюхати біду здалеку, — додає Векс, заходячи ближче, притискаючи до живота датчик аналізу. — До речі, моя дівчинка сьогодні обрала запах: грейпфрут з перцем чилі.

— Твоя вагітність — це окремий жанр, — фиркає Тесса.

— Як і твоя, — Векс усміхається криво. — Але якщо серйозно... Ви справді вірите, що вона вже свідомо існує?

Вирій піднімає очі:

— Такі речі... не пояснюються логікою. Але якщо її свідомість проявилась у підсвідомому шарі — значить, вона вже є. Не плід. Не код. Людина.

— І вона боїться, — додає Тесса. — Вона сказала, що вони хочуть знищити вибір. Не нас. Вибір. Її.

Лея витягує з кишені старий амулет — ту саму ложку, що віддала Лорі. Тепер вона порожня. Холодна.

— Вони вже почали. Коли вибору більше не буде — залишиться тільки протокол.

І в цю мить усі в кімнаті — ніби відчувають це.

Тремтіння. Слабкий пульс під підлогою. Немов десь, дуже глибоко, система знову ввімкнулась.

Звуковий сигнал.
На моніторі Вирія — нове повідомлення.
Проєкт K.
Фаза: Перехід.
Ціль: Серце.
Об’єкт: Елія.
— Вони знають її ім’я, — каже Тесса. — Вони хочуть її ще до того, як вона з’явиться.

— Тоді ми не дамо їм жодного шансу, — стиха каже Ерік, обіймаючи її.

— Так, — додає Лея. — Ми захистимо її. Як захищали один одного.

Тесса глибоко вдихає.
Світ болить.
Але вона вперше… не боїться.
Бо серце вже обрало.