40.23 — «Нульовий Сервер»

Місце: серверна агентства → підсвідомий блок системи
Час: +13 годин після сигналу від Архітектора
Темп: різко прискорюється
Атмосфера: зламана тиша перед бурею, яка вже почалась
Темрява в серверній більше не здавалася просто відсутністю світла. Вона була… присутністю. Вона дихала. Пульсувала. Ніби її хтось увімкнув.

— У мене не завантажується дисплей, — Тео лаявся крізь зуби, б’ючи по клавіатурі. — Він… живий. Система поводиться, як людина у паніці.

— Бо це не система, — сухо мовила Лея. — Це хтось усередині неї панікує. І, схоже, не ми одні.

Тріск.
Щось… повзло по стелі. Ні, по кабелях. Швидко. Миттєво.

Тесса стишено прошепотіла, обіймаючи живіт: — Це не просто… локація. Це пастка.

Ерік притиснувся до неї: — Я з тобою. Що б не було.

Він навіть не побачив, як її пальці на секунду стиснули його пальці — не від ніжності, а від болю.
Щось починалося. І щось… ламалось.

Раптово — вся підлога здригнулась. Світло зірвалося в червоний режим.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ДОСТУП ДО ПІДСВІДОМОГО БЛОКУ 

ВІДКРИТО.
ПРИСУТНІСТЬ: 3. НЕСУМІСНА.
— Що це значить? — вигукнув Тео, розвертаючись до панелі.

Відповіла не система. А стіна.

Вона розійшлася. Із неї вийшли троє.

Кожен — без рис обличчя. Тіло, як глина. Але рухались, як копії когось відомого.
І голоси...

— Вирій. Ти — код. А ми — код, який має вижити.
— Лея. Ти — серце. А ми — те, що серце зупиняє.
– Тесса. Ти — джерело. А ми — твоя помилка.
У Тесси запульсувало в животі так сильно, що вона опустилась навколішки.
Сльози на очах. Біль і… голос усередині.

— Я тебе чую… мама… але вони теж тут.
— Ні, ні, ні, — Тесса стискала скроні. — Це моя дитина говорить зі мною? Це сон? Це код?

Ерік кинувся до неї, повністю закриваючи своїм тілом: — Не слухай! Не дай їм залізти всередину!

Лея вже тягнулась до пістолета, але Вирій її зупинив.

— Це не спрацює. Вони за межею фізики.
— Ну чудово, — пробурмотіла вона. — А я навіть каву не допила.

Бій почався — але не фізичний.
Їх тягнуло. Усіх. Кожного — в свою глибину.
Лея бачила, як її дитяча версія, вся в крові, стоїть перед нею з ложкою.

— Ти знала, що колись захочеш почуттів. І саме це тебе зруйнує.
Вирій дивився, як навколо нього розмножуються клони — всі з його очима, всі з його серцем. І всі… вбивають.

Тесса… стояла в пустці. Навколо — її версії. Одна — дика. Інша — тиха. Третя — вагітна, але з мертвими очима.

 — Хто з нас — справжня?
— І чия дитина — твоя?
Тео… взагалі зник.
Раптом — удар. Іскри.
Вогонь.

Це була Векс.
— Виходьте! — вона кричала. — Я знаю, де вузол!

На її плечі — новий імплант. Світиться.
— Лора передала мені координати прямо в сні. Там — сервер пам’яті. Але це всередині одного з нас.

— Тобто?.. — Лея ледь переводила подих.

Векс подивилась на Тессу.
— Це або ти, або твоя дитина.

І в цей момент Тесса розуміє: дитина вже пам’ятає більше,  ніж вона.
Вона — ключ. Але і мішень.

Вогонь стихає. Плазма клонів тане. Але повітря не стає легше.
Система висвічує координати: ПІДСВІДОМА ВІСЬ. ПЕРЕНОС: УВІ СНІ.
ВХІД ТІЛЬКИ ОДИН.

— Я піду, — сказала Тесса.
— Ми не дозволимо, — водночас відповіли троє: Ерік, Вирій і Лея.

 Але всім вже було зрозуміло:
Сон — це нове поле бою.
І вхід туди — лише через найслабше, найсвятіше, найнебезпечніше…

Серце.