40.20 — «Інші»

Місце дії: Після активації ядра. У тунелі.
Час: +13 хвилин після переходу в «Фазу Людство».

Світло змінило тон. Було — мʼяке, майже органічне. Стало — різке, рване, ніби лампи миготіли на нервах. Простір почав себе вести... інакше.

— Хтось іде, — прошепотіла Лея.

— Точніше… щось, — уточнила Векс, стискаючи зап’ястя Тео.
З глибини тунелю, за їхніми спинами, почав тягнутись звук — ніби хтось повільно рвав тканину реальності. Тесса обернулась першою. В її очах блиснула тінь жаху.

— Вони… вони такі, як ми. Але не ми. — Вона відступила, поклавши руки на живіт.

 Ерік став поруч. Його голос упав до холодної сталі:
— Контактні хвилі. Ми запустили сигнал — і він пішов далі. Не тільки до наших.
— То це… інші обрані? — Тео обережно відступив на крок.
— Інші варіації вибору, — промовив Вирій. — Або ті, кого колись не обрали.

З тіні виступили постаті.

Їх було п’ятеро.
Чотири — мов дзеркала. Один — зовсім не схожий.

Перша постать мала обличчя Тесси, але бліде, без емоцій. У неї не було очей — лише вогняні лінії.
Друга — Лея, з жорстким, асиметричним шрамом через обличчя. Її рука була замінена на щось механічне, з вигравіюваним серцем.
Третя — Ерік. Але цей Ерік — мов вицвіла версія. Очі — мертві, губи не рухались, а рухи… алгоритмічні.

— Ну клас, — буркнула Векс. — Мені ще клона не вистачало, щоб із ним сперечатись.

— Ти не мусиш, — відповів п’ятий.
Його голос — як іржа на металі.
Його вигляд — поза межами.
 — Я не з вашого шляху. Я — з їхнього. І я прийшов, бо код сказав: вони порушили правило.

— А саме яке? — перепитала Лея, притискаючись ближче до Вирія.

 — Ви дали серцю вибір. А це… не припустимо.

Напруга зависла у повітрі. Тиша — перед вибухом.

Ерік виступив уперед:
— А якщо ми обрали правильно?
 — Тоді доведіть, — сказав той, кого вони вже назвали про себе «Тінь».
— Бо ми прийшли не судити. Ми — перевірити.
І в той самий момент світло зникло.
Почався рух.
Бій.

Тінь-Лея кинулася до справжньої. Її удари — точні, як скрипти. Лея ухилялась, відбивалась, її рухи — від серця. Ложка в руці світилась, мов ніж у темряві.

— Це моя пам’ять, не твоя! — вигукнула вона, контратакуючи. — І я сама її напишу!

Клон-Тесса спробувала прорватись до реальної. Але Ерік закрив її собою, впіймавши удар прямо в груди. Тесса скрикнула:

— Ні! Ні, будь ласка! — Вона кинулась до нього.

— Все добре, — прошепотів Ерік, кашляючи. — Якщо це вибір — я за нього готовий.

Векс і Тео билися спина до спини. Їхні тіні змішалися з ворогами. Тео кинув ніж — і вцілив у механічну руку Тінь-Леї.
— Сюрприз, — усміхнулась Векс. — Ми ще не здались
А в центрі — Вирій і «Тінь».

— Ти — той, хто став людиною, — сказав Тінь. — А я — той, хто лишився правильним кодом.
— А що краще? — відповів Вирій. — Бути правильним чи живим?
— Бачимо.

Вони зіштовхнулись. Вирій не бився по-людськи. Його рухи — плавні, кроки — мов ритм глибокого коду. Але там, усередині — було серце. Воно не билося — воно відповідало.

 Тінь завис. Із тріском.
Зісковзнув назад. Підморгнув.
— Хм. Можливо, вибір… це теж частина системи.
— І що тепер? — прохрипів Тео.
— Тепер… ви не єдині.
Ми повернемось. Але вже не як вороги. Як… ті, кого ви випустили.

Тіньові зникли.

Лише одна річ лишилась на підлозі: фрагмент старого, побитого чіпа.

Вирій підняв його.
І прочитав:
#K_0000. Лора. Ініціатор. Виняток.
— Вона… знала, — прошепотала Лея. — Вона випустила не лише координати. Вона випустила можливість.
Команда стояла посеред тунелю. Вогні повернулись. Тиша — дивна, не порожня. Повна… очікування.

— То що тепер? — спитала Тесса. Її пальці ковзнули до Еріка, і він міцно взяв її за руку.

— Тепер ми не самі, — відповів Вирій. — Але вперше… це не лякає.