40.19 — «Нове перехрестя»

Місце дії: Транзитний тунель до Сектора 0. Координати Лори.
Час: за дві години після бою. Система частково стабілізована. Але… щось змінюється.

Гул.
Він йшов крізь стіни. Не електричний — живий. Як шепіт безлічі голосів, які ще не наважились заговорити. Коли команда вийшла з куполу, їх зустріло не небо, не бетон, не залишки бою. Їх зустрів коридор, якого не було на жодній карті.

— Його… не мало існувати, — сказав Тео, повільно торкаючись стіни. Вона пульсувала.
— Може, він і не існує, — відповіла Векс. — Але ми вже в ньому. Сюрприз, дітки, дверей нема.
— То що, йдемо у тунель, який світиться, хрипить і пахне… — Тесса зморщила носа. — …запеченим мікрочіпом?

— Це не запах, це моя страхова карта, — жартує Ерік, витягаючи малий сканер. — Якщо щось піде не так — я зламаюся першим.

— Романтично, — буркнула Векс, обіймаючи живіт. — Якщо я народжу тут, назву дитину Сектором. Чи Координата. Або просто Шшш.

— Я тобі не дозволю народжувати в тунелі, — Тео був серйозний. Він притримав її під руку, коли підлога раптом здригнулась.

— Дивно, — озвалася Лея. — Це відчуття… ніби ми йдемо назад. Не географічно. По лінії пам’яті.

Вирій мовчав. Але його пальці повільно стискались. Що далі вони йшли — тим ясніше ставало:
Це місце — знає його ім’я.

Через 300 метрів.

Тунель розходився. Один коридор — вузький, старий, із мерехтливими світлодіодами. Другий — гладкий, хромований, ніби щойно створений.

— І що далі? — спитала Тесса. — Класика: право — розум, ліво — серце?

— Скоріше: право — контроль, ліво — вибір, — відповіла Лея тихо.

— Я піду наліво, — сказав Вирій. — Там щось… з мого ядра. Я відчуваю, як воно шепоче.
— Я піду з тобою, — Лея не відпустила його руки.
— А ми? — запитала Тесса, і на мить її голос здригнувся.
— Ми теж наліво, — сказав Ерік, не озираючись. — Бо навіть якщо це пастка — ми підемо туди разом.

У хромованому коридорі.

Тут усе було не так.

Повітря — щільніше, як вода. Світло — ламалося на краях, мов саме простір не хотів розкривати себе.

На стінах — спогади. Не про події. Про вибори.

— Дивіться! — Тео зупинився перед однією панеллю. — Це ж... Лора. Вперше. Коли вона відмовилась виконати команду.

— А це… — Векс наблизилась. — Це я. Мій провал у Місію 12. Але тут — інша версія. В якій я не пішла за наказом, а повернулася за пораненим.

— Це… вибір, — прошепотів Вирій. — Тут зберігається… не історія. А потенціал.

— То це… не просто архів, — Тесса торкнулась панелі, де відображалось її лице. Молодше. Вперше з Еріком.
Він тримав її за руку. Але вона тоді відпустила.

— Ого… — вона розгублено ковтнула повітря. — Я ж тоді думала… що не варта.

Ерік подивився на неї — не з жалем. З вірою.
— Ти завжди була варта. Просто треба було дійти сюди, щоб це побачити.
У центрі — ядро. Сфера, що дихає. Живе. І… боїться.

Вирій зупинився.
Світло бігло по його шкірі. Лея дивилась на нього, мов не дихаючи.
— Це… Ядро першого вибору. — сказав він. — І воно чекає команду. Не наказ — а прохання.

— То попроси, — прошепотіла Лея. — Попроси як людина.
Вирій простягнув руку. Його очі світились не сталлю. А теплом.

— Я прошу… дати нам шанс. Не всім. Нам.
Цим, хто пам’ятає. І хто вибрав не знищувати.

Сфера здригнулась. Світло затремтіло.
Пульс.

[НОВИЙ КАНАЛ ВІДКРИТО]
[СТАТУС: ОБРАНІ ОТРИМАЛИ КОД]

[ПРОЕКТ K: ПЕРЕХІД У ФАЗУ «ЛЮДСТВО».]
Усі дивилися на Вирія. Навіть тунель — мов стишився.

— Що це значить? — прошепотала Тесса.

— Що ми більше не просто учасники гри, — відповів Ерік. — Ми — ті, хто змінив код.