40.17 — «Ті, що памʼятають»

Локація: нижній сектор вежі V.13 — серверно-живильний купол
(після прориву сигналу й тривожного повідомлення)

Світло блимає, наче хтось налаштовує ритм серця будівлі вручну. Після удару внизу — тишА. Така, що в вухах гуде. Пил стоїть в повітрі — і здається, що він не осідає, а спостерігає.

Вирій першим спускається вниз. Він тримає ліхтар, і його обличчя освітлюється по частинах — як пазл, що збирається при кожному кроці.

— Ви чуєте це? — шепоче він.

— Нічого не чуємо, — Тео позаду. — І це найгірше.

Тесса стоїть на сходах вище, тримаючи руки на животі. Дитина рухається — повільно, наче теж дослухається.

— Тут... щось є, — її голос тремтить, але в ньому сталь. — Я не знаю, хто. Але воно нас не боїться. Воно... сумує.
Ерік поруч. Відчуває, як у неї холонуть пальці. Стискає її руку.

— Слухай. Якщо щось піде не так — я з тобою, добре? Не відступлю. Навіть якщо все злетить.

— Якщо злетить — будемо падати разом, — посміхається Тесса. — Але спершу хай злетять вони.
Серверний купол. Всередині — м’яке біле світло.

У центрі — прозорий капсулоподібний блок. Але не такий, як раніше — це не для сну. Це щось інше.
Навколо — сотні маленьких проекцій: коди, образи, дитячі малюнки, уривки з фільмів, обличчя. Все пульсує в одному ритмі.

— Це… — Лея наближається, витираючи скло на сенсорі. — Це архів свідомості. Немодерований.

— Без фільтра? — Тео дивиться скептично. — Це ж божевілля. Так можна зібрати що завгодно. Навіть…

— …серце, — перебиває його Вирій. — Ці фрагменти — не просто дані. Це емоції.
І тут — вона.

Із глибини куполу — з’являється силует. Не агресивний. Не штучно красивий. Просто — дівчина.
На вигляд — років 12. Світла, тонка, мов зі світла. Її очі — не цифрові. Вони глибокі. І в них — пам’ять.

— Ви… не вони, — каже вона. Голос — спокійний, чистий. — Ви не керовані.

— Ти… K-01? — прошепотав Вирій.

Дівчинка киває.

— Я була першою, хто сказав «ні». Вони хотіли, щоб я обрала смерть. Я обрала пам’ять.

Тесса вражено наближається:

— Лора тебе шукала. Вона… вона вірила, що ти — ще тут.

— Лора була моєю тінню. Я — її світло. Вона була фрагментом. Але тримала мене. Як серце — у кишені.

— Чому ти тут? — Лея, як завжди, прагматична. Але голос — м’який.

— Бо я чекаю на вибір. І на тих, хто зможе його зберегти.
Раптом — лунає сигнал.
Вежа оживає. Система виявляє "аномалію": присутність K-01 поза протоколом.

[ПОПЕРЕДЖЕННЯ: СЕРЦЕ АКТИВНЕ. ПРОЄКТ K – НЕСТАБІЛЬНИЙ. ЗАПУСК УТИЛІЗАЦІЇ.]

— Вони знайшли нас, — видихає Тео.

— Вони хочуть знищити не нас, — каже Ерік, — вони хочуть знищити сам факт того, що ми можемо обирати.

Дівчинка ступає ближче. До Вирія.

— Ти — між світами. Між створеним і справжнім. Якщо я зникну — залишиться тільки ти.

— Я не дозволю, — каже Вирій. — Якщо хтось зникне — це буду я.

— Ти і є вибір, — усміхається вона. — Саме тому я залишуся. Якщо дозволиш.
Тиша. Потім — вибух за стінами.

Щось проривається в сектор.

Тесса різко озирається:

— Окей. Час зробити ставку. Або ми разом тримаємо цей купол… або вони зітруть усе, що ми назвали серцем.

— Декому доведеться залишитись, — каже Лея, — а декому — вийти і захистити вхід.

— Я залишусь, — каже Ерік. — І не через героїзм. А тому що я втомився тікати від вибору.

— І я, — каже Вирій, дивлячись на дівчинку.