Хроніки Пі і Ца: детективні історії

40.12 — «Тиша після вибуху»

Повітря було важке, ніби ще не встигло усвідомити, що вибух уже стався.

— Хто-небудь ще чує гудіння? — озвався Тео, перевіряючи вухо, ніби там застряг мікроскопічний дзвін.
— Це не вухо, — простогнала Тесса, сівши прямо на підлогу. — Це мій внутрішній барабан кричить: «Нащо ти знову пішла в підземелля, вагітна божевільна жінко?»

— Ти не божевільна, — прошепотів Ерік, присівши поруч. — Ти — центр цієї команди. А іноді — і цілого Всесвіту.

— Це... гарно сказано, — пробурмотіла вона. — Але я серйозно. Малюк всередині мене щойно влаштував сальто і сказав: "Мамо, ми можемо вже додому?"

Векс, сидячи обабіч, віддихувалась. В її погляді — щось дике, темне, але водночас — несподівано ніжне.

— Мій малюк... — вона погладила свій живіт. — Під час вибуху я знову відчула той запах. Метал, дим... і кров. Але цього разу... я не злякалась. Я зрозуміла: це не кінець. Це знак.

— Який ще знак? — Тео, хоч і був поруч, тримався трохи на відстані. Його очі шукали щось у тінях, ніби не вірив, що все вже закінчилось.

— Що ми маємо народити новий код, — прошепотала Векс. — Але це не про дітей. Це про вибір. Про серце. Про систему, яка більше не може керуватись страхом.

Лея стояла біля одного з панелей, яку дивом не зруйнувало. Вона спостерігала за останніми рядками коду, що згасали на екрані.

— Вони намагалися знищити Серце, — сказала вона. — Не фізичне. Поняття. Емоцію. Вибір. Але...

Вирій підійшов і тихо додав:

— ...але воно вижило в нас.

Лея подивилась на нього. Вперше за довгий час — не з аналітичним поглядом, не як стратег чи логік. А просто — як вона.

— Я боялась, що ти знову зникнеш, — сказала вона. — Що підеш, як Лора. Як всі, кого я намагалась не пускати занадто близько.

— Я поруч. — Вирій торкнувся її руки. — І якщо піду — тільки з тобою.

Пауза. Глибока. Внутрішня буря вщухає — на мить.

— А Лора... — прошепотала Тесса, піднімаючись. — Вона знала, що не повернеться.

— Але вона лишила нам координати. — Ерік натиснув кілька кнопок на портативному інтерфейсі, витягнутому зі зруйнованої стіни. — І ще щось. Сигнатуру.

На екрані з’явився фрагмент відео. Поганої якості. Але на ньому — одна з істот серії K. Вона стояла серед руїн, тримаючи... маленьку іграшкову ложку.

— Це... — Лея втратила голос. — Це моя...

— Вона дала її Лорі. А та — їй. — Вирій підтвердив. — Вони зберегли пам’ять. І цю... не зламали.

— Це значить, що вони не всі однакові, — сказала Векс. — Що існує… розщеплення. Усередині серії.

— Що значить, — підвів підсумок Тео, — у нас є шанс. Один. Замість війни — домовитись. Або принаймні — розібратись, хто вони тепер.

— І що ми. — Тесса подивилась на всіх. — Бо після цього я більше не впевнена, що ми просто люди, просто агенти, просто…

— …просто команда? — доповнив Ерік.

Тиша.

А потім — усмішки. Справжні. Втомлені. Але живі.

Лея, не відводячи погляду з екрана, прошепотіла:

— Час обирати наступний крок. Але цього разу — не протокол.

— Серцем, — погодився Вирій.

Світло затремтіло. Десь глибоко система знову дихнула.

Але це вже була не та система.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше