40.9 — «Сліпий прорив»

Агентство «Пі і Ца» мовчки готувалось до наступного кроку. Слова Еріка з останнього підрозділу ще відлунювали в головах, але вже не можна було зволікати — координати Omega-2 вимагали дії.

Лея стояла біля великого голографічного проектора, пальці її танцювали над плаваючими в повітрі символами. Зазвичай холодна і розважлива, тепер вона виглядала схвильованою — рідкість, яку Вирій помітив миттєво.

— Щось не так? — запитав він, підходячи ближче.

— Те, що я хочу знайти, — відповіла вона, не відводячи очей від проектора, — це не просто серверний кластер. Там… може бути відповідь на те, чому Серія K почала вибирати. І чому вона не хоче підкорятись.

Вирій поклав руку їй на плече, ніжно, але твердо.

— Ми втрьох — як ніхто інший — знаємо, що вибір — це не просто код. Це боротьба. І ми мусимо бути готові до того, що нас чекає там.

Тесса, тримаючи руку на животі, з легким посмішком додала:

— І якщо хтось хоче перевірити, як працює інтуїція, то я готова зробити це разом із малюком.

Раптом у дверях з’явився Ерік, з легким забрудненням на рукаві — слід після останньої сутички.

— Готовий до старту, — сказав він і кинув погляд, який промовляв більше, ніж слова.

Команда зібралась у мобільному шатлі — маленькому, але технічно навороченому. Пі, Ца, Векс, Ерік, Тесса і Тео — кожен зі своїм нервовим напруженням, але з непохитною рішучістю.

Під час польоту атмосфера ставала дедалі напруженішою. Ніхто не знав, що чекати від Omega-2.

— А раптом це пастка? — не втрималась Тесса, випускаючи легкий сміх, який намагався розрядити обстановку.

— Якщо це пастка, — відповів Вирій, — то ми вже давно сидимо у ній. Але тепер ми можемо відповісти.

Раптом звуковий сигнал попередив про наближення до цілі.

Екран перед ними засвітився імпульсами — хвилями, що нагадували серце, яке билося в темряві.

— Це вона, — прошепотіла Лея.

— Але виглядає… живою, — додала Векс.

— І це добре, — промовив Ерік, дивлячись на Тессу. — Бо живе серце може боротися.

Коли шатл приземлився, їх зустріла тиша — глибока, холодна і непривітна. Темрява, що ніби ковтала все навколо.

— Ідемо, — сказав Вирій.

Кроки луною розносилися коридорами старої лабораторії. На стінах — залишки старих проектів, мерехтливі екрани з помаранчевим відблиском.

Раптом з темряви лунало шипіння — і з’явилася фігура. Схожа на людину, але… майже прозора.

— Серія K? — тихо запитала Лея.

Фігура не відповіла, але очі — такі ж порожні, як казала Лора — ніби дивились крізь них, але відчували більше.

У цей момент розпочався рух — і було ясно, що це не просто експеримент.

Вони стояли на порозі нового світу, де ставки були вищі за будь-коли.

— Це наш сліпий прорив, — прошепотіла Тесса, — і тепер немає дороги назад.