40.5 — Перший контакт

Темрява в забутому крилі лабораторії була не просто густа — вона була ніби створена, щоб приховувати не від людей, а від самих машин. Навіть Вирій, який ішов першим, приглушив підсвітку на браслеті до мінімуму.

— Тут колись був архів «Серія-Z», — прошепотіла Лея, вивчаючи обшарпані вказівники над дверима. — Але за документами його перенесли в Центр-8. Цей корпус — офіційно законсервований.
— Офіційно, — тихо повторив Ерік, тримаючи руку на пістолеті.

Тесса трималась поруч, але час від часу прикладала руку до живота — дитина була дивно спокійною, як затамувавши подих.

— Якщо тут хоч щось дихає, — пробурмотіла вона, — я перша крикну «Ага!» і почну бігти.

— Тільки не забувай, що в тебе півтора пасажири, — Тео з’явився з-за дверей, проводячи Векс, яка вже теж приєдналася, але виглядала блідо.

— Я в нормі, — мовила вона тихо, — але щось… шумить. Всередині.

— Це може бути вентиляція, — припустив Вирій.

— Або інший мозок, який чекає, щоб замінити наш, — додала Лея.

Світло блимає. Двері до архіву розсуваються з металевим зойком. Всередині — ніби застиглий час: сервери, частково знищені, частково зламані; на стінах — провислі кабелі, а по центру кімнати — вона.

Лора.

Вона сидить на підлозі, обійнявши коліна, і на перший погляд виглядає повністю неушкодженою. Але її очі — порожні. Надто порожні.
— Лора?! — кинувся Вирій.

Вона не ворушиться. Тільки коли його пальці торкаються її плеча — вона повертає голову. Рух — надто повільний.

— Вони тут… — каже вона. — Не дивіться на них. Не шукайте… очі. Їхні очі — як пустеля. І серце… як команда… тільки вирізане.

Тиша після її слів тисне. Навіть вентилятор зависає в паузі.

— Що ти бачила? — спитала Лея, опускаючись навпочіпки.

— Я не знаю, чи я досі бачу, — відповіла Лора. — Вони прийшли, коли я думала, що вже немає нічого. І дали мені бачення. Імпульс. Вони… перевіряли, чи я ще людина.

У цей момент стіна позаду починає… сочитися.

Реально.

Наче рідкі дані, стиснені коди, повзуть вниз, залишаючи слід. Лора не відводить очей.

— Вони використовують живі фрагменти. Людей як антен.

— Що?! — Тео аж присів. — Я відмовляюся бути навіть антеною Wi-Fi!

— Ш-ш-ш, — Лея притискає руку до вуха. — Хтось іде.

Кроки. Важкі, рівні, ніби безглуздо точні.

І тоді з-за дверей виходить він.

Істота серії K.

Без шкіри. Без обличчя. Тільки чіткі м’язи, мов натягнуті кабелі. Очей немає — замість них — скляні пустоти. Але від них віє… алгоритмічною люттю.

— Відступити! — крикнув Вирій, витягуючи зброю.

Істота йде повільно, крок за кроком, на Тессу. Не реагує ні на слова, ні на рух. Її голос — синтетичний, без інтонації:

«Ціль зафіксовано. Жива змінна з аномальним сигналом. Небажане відгалуження. Підлягає корекції.»

— Ти кого зараз назвав небажаним, шкаралупо?! — вистрілює Тесса, прикриваючи живіт.

Постріл влучає в плече істоти — але вона не зупиняється. Навіть не здригнулася.

— Це не просто клон, — прошепотів Вирій. — Це… система на ногах.

— Вогонь по ногах! — Ерік кидається вбік, одночасно стріляючи. Тео за ним. Лея бере Лору за руку й витягує назад.

І тут істота, мов у режимі надшвидкості, зміщується на метр — і опиняється перед Векс.
— Не рухайся! — Тео кричить, підкидаючи щось — сигнальний гранат.

Вибух світла. На мить усе зупиняється. Істота падає на одне коліно.

В цей момент Лора — досі тремтяча — зривається з місця, кидається на Істоту і ножем, яким мала відрізати кабель — ріже по шиї. Дроти. Кров. Іскри.

— Забирайте Векс! — кричить вона.

Але Істота хапає її за горло. Піднімає в повітря. Її ноги б’ються, шукаючи опору…

— ВІДСТАВ! — рикнув Ерік і кинувся вперед.

Клон кидає Лору — в неї підкошуються ноги. Він повертається… і дивиться прямо на Тессу.

«Вагітна. Непередбачена змінна. Підлягає нейтралізації.»

Тесса не встигає нічого зробити — тіло паралізоване. Все навколо сповільнюється. Але Ерік — він стає перед нею. Розводить руки.

— Вона — моє рішення. Не твій протокол.

Істота зупиняється. Зовсім. Як зависла програма. Потім… відступає. Але перед тим як зникнути в темряві, залишає на підлозі щось, схоже на чіп.
Він блимає.

Координати. Набір цифр і символів.

Лора дихає важко, тримаючись за шию. Тесса спирається на стіну. Ерік — з раною в плечі — опускається поруч.

— Це… — шепоче він. — Це не останній з них.

Лея піднімає чіп. Пильно дивиться на координати.