39.6 — Погоня та екшен

Вибух струсив агентство, мов удар серця. Плитка на підлозі розійшлася тріщинами, світло миготіло, як очі того, хто щойно прокинувся після тисячі снів. Частина стін осіла — оголилися старі технічні проходи.
— Вирій миттєво закрив собою Лею, відкинуло обох на скляну стіну. Скло не тріснуло, але Лея потім скаже, що відчула, як її коханий… звучить. Його серце відлунювало ударом. У Вирія з вуха тече тонка цівка червоної рідини — глибокий надрив, не фізичний, а сигнальний.

— Тео падає навзнак, його обрубує об шафу. Він різко смикається, намагається встати — але під ним дрижить підлога.
— Векс кричить його ім’я, але її голос — глухий, як ніби в голові стоїть сирена. Її збило з ніг, живіт захищений рюкзаком, але пульс шалений. Вона — на межі істерики.

— Тесса застрягла між двома стінами з уламків — її затиснуло, але не критично. Вона дихає, але дихання — уривчасте, груди стискає паніка.
— Ерік одразу ж прибігає, весь у пилу, розриває метал голими руками.
— Тесса шепоче:
— Ні, я в нормі… тільки… дитина…

— Лора стоїть — неушкоджена. Навколо неї — радіус спокою, мовби вибух її обійшов. Вона схилила голову набік, і з її губ капає… не кров. Світло. Біле, пульсуюче. Вона шепоче щось незрозуміле, ніби колискову, і погляд її… глибший, ніж раніше.

— Серверна затоплена іскрами. Один з дроїдів, зламаний, з перебитою головою, повзе по підлозі — і бачить Вирія. Дроїд зашиплює: — L7… не… повинен… існувати…

— Лея підхоплюється, хоч ноги ще трясуться. Вона бере зі стіни розрядник і з холодом в очах каже: — Він існує. І захистить усіх.

— Вентиляційна шахта! — крикнув Вирій. — Лея, зі мною!

— Та я вже всередині! — її голос лунав із темряви. — Ти застряг чи просто драматично спізнюєшся?

Тео хапає Векс за руку:

— Вибач, Векс, але романтика — потім! Погоня — зараз!

— Якщо я народжу посеред цього тунелю, ти будеш мені винен морозиво на кожну річницю!

— Домовились!
Тео й Векс мчать до зони технічного обслуговування. За їхніми спинами гуде заряд енергетичного дроїда, якого активувала Лора. В його очах — червоні сигнали, його рухи — надто органічні. Він стрибає по стінах, як павук із мотором.

— Ну все, цього вже точно не було в довіднику, — бурчить Тео і жбурляє в дроїда набір ключів.

— Серйозно? — Векс встигає вирвати з пояса дозатор аромакапсул і розбиває його об дроїда. Вибух запаху кориці зупиняє того на секунду.

— Нюхова атака! — радіє Тео. — Класика.

Одночасно, в іншій частині будівлі, Ерік притискає Тессу до стіни, захищаючи її від падаючої балки. Пил летить скрізь.

— Архів! Він під лабораторією, — каже Тесса, витираючи обличчя від попелу.

— Я не дам їм забрати твоє минуле, — шепоче Ерік і кидається вперед, розбиваючи двері плечем. Тесса слідом.

— Яке моє? Там твоє теж. Наше.

Підвал з архівом заповнений димом, але Тесса пробирається до центрального терміналу.

— Три хвилини до перезапуску ядра, — говорить вона.

— Ми не встигнемо.
— У нас є діти. Ми зобов’язані встигнути, — вона притискає руку до живота і натискає на клавішу активації.

Система починає копіювання. Ерік бореться з замком дверей, коли в коридорі з’являється ще один дроїд — але цей із покриттям, схожим на людську шкіру.

— Геть звідси! — кричить Ерік, обрушуючи на нього важіль.

Тим часом у центральному залі Лора стоїть посеред епіцентру. Її сукня — як жива, вібрує разом із світлом. Вона співає.

Її голос — не людський. Більше схожий на резонанс — одночасно з колисковою, сиреною тривоги та молитвою. Звуки проходять крізь металічні балки, крізь стіни, крізь серце.

Вирій завмирає. Він стоїть біля спалаху ядра, коли бачить себе — в капсулі. Його запуск. А поруч — Лора. Вона тримає його палець. І… плаче. Вона пам’ятає його більше, ніж він себе.

— Я був першим. Але не один, — шепоче він. — І ти… не ворог.

У цей момент один із дроїдів кидається просто на Лору — але Лея перехоплює його удар. Її рука палає від імпульсу.

— Не чіпай її! — кричить вона.

— Чому ти її захищаєш? — кричить Тео, тримаючи Векс на руках, коли вона непритомніє від чергового спалаху.
— Бо вона — частина нас. Частина історії, яку ми ще не прожили.

Ядро системи починає світитися червоним — тріщини, іскри. Прямо над Лорою відкривається отвір у підлозі — кодовий ліфт. Сигнал миготить: ВІКНО ЗАПИСУ: 03:00.

— У нас три хвилини, щоб перезаписати, — каже Вирій. — Інакше система обнулить усе. І нас — теж.

Лора перестає співати.

— Тоді… час зізнатись, хто ми є насправді.

— Ти з нами? — питає Лея.

Лора усміхається. І ступає в ядро.

— Завжди була.