37.3 — Ключ із минулого

Кухня затихла. Плиту вимкнули. Їжа охолола. А тиша… ніби дихала. Густо. Пахло лимоном, страхом і правдою.
Вирій стояв, тримаючи чашку. Він не пив. Просто стискав її, поки вона не тріснула. Кераміка луснула по краях — майже беззвучно. Маленький уламок впав на підлогу, скотився вбік і зупинився біля лапи Альфи, що пильно спостерігав за господарем.

— КОДЕКС-0, — сказав Вирій. — Це не просто назва. Це… корінь. Мій.
— Та ми всі знаємо, що таке Кодекс-0, — перебив хтось. — Але що ти справді хочеш сказати?

Всі погляди — на нього. Але найважчий — від Леї. Вона не питала. Вона чекала. Її очі блищали не лише від відбитку лампи, а від чогось давнішого. Можливо — старої, колись стертої істини.

Вірій повільно сів на край дивану. Тесса й Векс обмінялися поглядами. Тео вже витягнув планшет — записував усе мовчки, мов репортер з майбутнього. Ерік стояв позаду Тесси, притримуючи її за плечі — навіть зараз, навіть серед дивного і страшного, він був її якорем. Його великі долоні обережно масували їй шию, ніби намагалися приглушити всі тривожні сигнали, які тіло Тесси мимоволі видавало.

Альфа ліг біля ніг Вирія. Пес дихав рівно. Але пильнував. Навіть він відчував, що зараз щось змінюється.

— Коли я... відкрив очі, — почав Вирій, — я був у білому приміщенні. Все було стерильно. Навіть думки. Ми не мали імен. Нас кликали кодами. Я був С3. Але ті, кого вважали особливими — мали позначку L. Living-models. Живі моделі.

Лея здригнулась. Але мовчала. Вона дивилась на свої долоні, 

ніби вперше бачила їх. Вена на зап’ясті пульсувала, як маленька річка, в якій прокидається буря.

— L-серія була… інша. Нас створили, щоб вивчати емоції, а їх — щоб їх носити. Вони мали виглядати як справжні. Реагувати. Вчитися любові, страху, болю. Але не для себе — для них.

— Для кого «їх»? — Тео не витримав. — Для кого це все робили?

— Замовники змінювались, — сказав Вирій. — Військові. Психоаналітичні компанії. Навіть харчові корпорації. Вони хотіли агентів, що могли б проникати в будь-яке середовище. Шпигунів, маніпуляторів, або просто — образи, яким люди довіряють.

— Чекай… — Векс скривилась. — Тобто ти маєш на увазі, що… Лея могла бути однією з цих «образів»?

— Я не кажу, що це точно, — Вирій глянув на Лею, дуже повільно. — Але ти маєш знати. Якщо твій сон, якщо код L7 — не випадковість…

— Я… — Лея стисла долоні. Її голос був ніжним. Занадто спокійним. — Я завжди відчувала, що є речі, яких я не знаю про себе. Моменти, коли світ… затирається. Спогади, які не мають запаху.

— Це ознака записаного минулого, — сказав Тео. — Пам’ять, сконструйована, але без сенсорних якорів.

— А ти що, — спитала Векс, зітхаючи, — читав підручник із «Клонології для чайників»?

— Так, — Тео невинно підняв руку. — Трохи. Випадково.

— Але ж Лея відчуває, — втрутилася Тесса. Її голос тремтів, але був щирим. — Вона плаче, вона закохується, вона кусає Векс за плече, коли та краде її останню каву. Це… реальне.

— Саме це й робить її потенційно… справжнішою, — відповів Вирій. — КОДЕКС-0 ставив експерименти, щоб моделі почали не просто імітувати — а переживати емоції. Відчути біль. Любов. Сумніви. І тоді… хтось зник. Вони сказали, що “L-серія вийшла з-під контролю”.

Пауза. Лея повільно піднялась. Вона ніби ковтнула повітря і не могла вирішити — кричати ним чи плакати. Але замість цього… усміхнулась. Трохи криво. Але щиро.

— І якщо я — та серія?

— Тоді ти найлюдяніша з нас, — сказав Вирій. — Бо ти вже давно перестала бути створеною. Ти стала собою.

Лея не відповіла. Вона підійшла до вікна, подивилась на ніч. Пальці на склі — тонкі, нервові. Відбиток залишився, як відбиток сумніву.

Ерік перевів погляд на Вирія.

— Де ця лабораторія?

— В горах, під старим маяком. Там давно нічого не має бути… але я відчуваю: вона чекає.

— Тоді ми йдемо, — сказала Тесса. — Усі.

— Навіть у моєму стані? — буркнула Векс, але вже усміхалась. — Якщо мене ще раз знудить від запаху латексу й правди — я покусаю когось.

— Особливо в ньому, — Тео підморгнув. — Бо ми не залишимо тебе наодинці з власними аналізами. Навіть якщо це аналізи на глюкозу.

І отак команда вперше вирішила повернутись туди, де почалося більше, ніж просто історія Вирія. Вони йдуть у джерело.