Розділ 37 — Сліди в серцевині; 37.1 — Аромат, якого не мало бути

Агентство ще спало. В повітрі висів аромат какао з вівсяним молоком і кориці, але в цей ранній, м’який момент, він здавався надто... звичайним.

Лея стояла на балконі босоніж. Легкий плед звисав з її плечей. Вона заплющила очі — і тут…

…пронісся запах.

Не какао. Не кориці.

Запах стерильного мила. Холодного, лікарняного. Гіркуватого, з металевим підтоном.

Усе тіло сіпнулося.

Лея різко озирнулась, але навколо — лише ранковий світанок і вівчур Альфа, що дрімав, поклавши голову на передні лапи. Собака легенько заскімлив, ніби теж щось відчув.

— Ти чув?.. — шепнула Лея, але Альфа тільки позіхнув і облизав ніс.

Вона тримала поруч кухоль. Присіла, вдихнула — ні, какао. Все гаразд. Але щось лишалося в легенях. Наче спогад, що застряг під шкірою.

Вона не сказала нікому. Просто повернулась у спальню, де Вирій ще спав на боці. Його долоня торкалась подушки поруч 

із нею, ніби навіть уві сні він шукав її тепло.

Лея лягла. Але не заснула.

Тіло було її. Але щось в ньому... відсторонене. Наче спостерігач.

Пізніше, вночі…

Темрява. Під ковдрою затишно, але Лея крутиться.

І сниться.

Білий простір. Лінії, як у лабораторії. Сталеві столи. Жодних людей. Лише вона — в лікарняному халаті. Волосся коротке. На зап’ясті — браслет з кодом:

L7-03.

Вона підходить до дзеркала.

І бачить…

Не себе.

Обличчя схоже. Але губи — тонші. Очі — трохи інші. Погляд порожніший. І вона… усміхається. Але усмішка не її.

— Я — це ти? — шепоче Лея уві сні.

Відображення моргає. В інший бік.

І зникає.

Лея схоплюється з подушки. Дихання — уривчасте.

— Лея? — Вирій одразу прокидається. — Що сталося?

Вона тремтить. Він торкається її плеча, і вона вперше за довгий час… не може одразу відповісти.

— Мені приснилось… що я себе не знаю. Що я… хтось інший.

Вирій мовчить. Потім торкається її долоні, вкладає в неї свою — тепло, міцно.

— Ти — ти. Навіть якщо іноді сумніваєшся.

— Але якщо ті сумніви — не мої?

— Тоді ми знайдемо, звідки вони. Разом.

Уранці Лея мовчазна.

Векс — сидить на дивані в одній сорочці й намагається їсти сухарики з лимоном. Тео, заварюючи чай, нашептує їй:
— Ну, принаймні ти не просиш сардини з джемом, як учора.

— Просто здається, що лимон — єдине, що не зрадить, — буркнула Векс, скривившись.

Тесса намагається ковтнути яблучний сік, і знову не може. Вона вже четвертий раз тре живіт, шепочучи:
— Ну ж бо, малий. Змилуйся. Дай хоч день без феєрверків у стравоході.

Ерік сідає поруч, гладить її волосся.
— Ти вже герой. Тримати себе в руках після тірамісу — це найвищий рівень агентської стійкості.

Тесса усміхається крізь втому.
— Я просто не хочу знову в обійми ванни. Ми вже дуже близькі.

Тео подає чашку Векс, киваючи на стіл:
— Сніданок чемпіонів. Чай із крекером.

— А мій чемпіон — ще в зародковому стані, — Векс зітхає, торкаючись живота. — І вимагає… кисло-соленого морквяного крему.

Тео кладе руку їй на плече, усміхається:
— Я вже працюю над рецептом. Але можливо, він зруйнує фізику смаку.

Лея мовчки спостерігає. Її погляд сковзає по їхніх обличчях. І в серці щось крутиться. Вона усміхається — але трохи зусиллям.

Вирій поруч. Він щось читає в планшеті. Але час від часу поглядає на неї. І знає — вона ще не повернулась повністю з того сну.

І справді.

Бо запах стерильного мила ще раз промайнув. Тільки вона його знову відчула.

Коли Тео вмикає музику, аби створити атмосферу для вечері — щось йде не так.