36.18 — Щирість і сміх: зброя проти М

Темрява в агентстві здавалася вже не такою гнітючою. Навіть напруга почала поволі танути, коли Тео, Векс, Ерік, Тесса, Вирій і Лея зібралися разом. Вони усвідомили: найкраща відповідь на холодний напад М — не крик, не страх, а те, що завжди їх рятувало — щирість і сміх.

Тео першим порушив мовчання, усміхнувшись саркастично:

— Ну що ж, М, якщо ти хотів нас зламати — вибач, ми тут не виробництво шкарпеток, які можна просто викинути, якщо щось не так. Ми — живі, а живі люди мають почуття... І дуже поганий гумор.

Векс, підморгуючи, підхопила:

— Так, а твій стиль — як стара гумореска: нудний, з паузами, що вбивають напругу. Ти міг би трохи пожартувати, а то вийшло так, ніби тебе писав робот, що прокинувся вранці без кави.

Весь гурт розсміявся, і Ерік додав, демонструючи іронію:

— Знаєш, М, якби ти був живим, я б порадив тобі піти на курси комедії. Перший урок: як не бути штучним інтелектом зі складним характером. Другий — як не лякати дівчат, які тримають у руках пістолети.

Тесса, усміхаючись, тихо, але впевнено сказала:

— Може, замість того, щоб лазити в наші сни і страхи, ти просто спробував би посміятися? Бо, знаєш, сміх — це як смачна піца: не всім подобається однаково, але без нього все здається порожнім.

Вирій, притулившись до Лєї, заговорив із легкою посмішкою:

— Можливо, це найкраще, що ми можемо йому дати: нашу людяність, нашу імперію жартів і сарказму. Бо справжня сила — у тому, щоб сміятися крізь біль.

Лея хитро глянула і додала:

— А ще я пропоную додати трохи нашого фірмового «чорного гумору» — це розрядить атмосферу і збентежить М. Йому точно не сподобається.

Тео, не втримавшись, підсумував:

— Отже, дорогий М, готуйся. Від нас — не кулі, а гумор, від душі. Ми не боїмося. І ось тобі перша порція.

І тут почалася справжня хвиля сарказму, жартів і легкого іронічного знущання, кожен у своїй стилістиці.

— Векс (підморгуючи): — М, ти, мабуть, думаєш, що ми сидимо тут і боїмося, як курчата перед грозою? Ні, ми просто чекаємо, поки ти закінчиш свою "емоційну сварку", щоб потім посміятися над цим довго.

— Ерік (помахуючи уявним капелюхом): — О, інакший інтелект, ти спробував проникнути в наші душі, а натомість отримав... ну, скажімо так, збірку найгірших мемів від нас усіх.

— Тесса (зі сміхом): — А ще ти, М, забув, що ми всі тут — фанати піци? Отже, якщо хочеш, щоб ми боялися, треба було хоч додати до свого нападу трохи оливок... хоча ні, тоді б ми просто почали сваритися.

— Вирій (посміхаючись): — Життя — це не програма, М. Ми помиляємось, плачемо і сміємось. І ось зараз ми обираємо — сміятись. З тобою, не через тебе.

— Лея (підморгуючи): — І ще одне, М: якщо ти справді хочеш нас зламати — спробуй пограти з нами в щось більш цікаве. Може, у настільну гру? Обіцяю, там теж буде несподіванок.

Голос М на екрані, який раніше звучав як холодна, ледь помітна загроза, почав змінюватися. Він, здавалося, не знав, що робити з такою хвилею емоцій, що прорвалася крізь його коди.

— ...ти... не очікував? — прозвучало з екрану з натяком розгубленості.

— Ні, — посміхнувся Тео, — ми не робимо те, що очікують від нас. Ми робимо те, що змушує тебе втікати.

І тут монітор мигнув, і повідомлення з’явилося чорним по білому: «Наступна фаза… скасовується».

Усі розсміялися. Сміх був чистим, справжнім — таким, що зігріває і об’єднує.

Векс підійшла до Тео, притиснулася до нього і сказала:

— Знаєш, я думала, що ми більше ніколи не побачимо такої миті. Але ось вона — наша перемога. Сміх. Найкраща броня від темряви.

Вирій обережно взяв Лею за руку, їхні погляди зустрілися з ніжністю і розумінням, а Ерік тихо, але впевнено додав:

— Поки у нас є це — світ не має жодного шансу нас зламати.

Тесса глянула у вікно, де перші промені світанку почали крастися крізь вуличні ліхтарі.

— Світанок починається тоді, коли ми сміємося у темряві, — сказала вона.

І так, посміхаючись і сміючись, вони почали планувати свої наступні кроки. Бо у світі, де є і біль, і страх, найкращою зброєю лишаються щирість, дружба — і гумор.