36.14 — Емоційна реабілітація

Ранок повільно, немов старий художник з ніжним пензлем, розмивав темряву за вікнами агентства. Промені світанку ніжно впивалися у штори, намагаючись розбудити простір, де ще вчора вирував вир емоцій, якого не так просто вгамувати.

Тесса лежала на дивані, загорнута в плед із запахом цитрусових і старих сторінок, що неначе зберігали у собі спогади багатьох нічних читань. Її рука ледве торкалась живота — місця, де билася живуча істота, її особистий маленький всесвіт, що намагається зберегти гармонію після вибуху чужих спогадів і болю.

Вона слухала тишу, що була одночасно спокійною і напруженою, як перед першим подихом після довгої затримки. Її пальці тихо стукали в такт з ритмом серця, а в голові крутилися думки — чи вистачить сили бути собою після того, що сталося?

— Отже, — голос Векс розірвав задуму, — хто тепер відповідає за ту чортову коробку з чужими спогадами і кристалами? Бо, чесно, вона мене трохи лякає.

Вона сиділа на підлозі, ногами обіймаючи коліна, поглядаючи на пульт управління, який ще з минулої ночі наче зберігав у собі напругу.

— Я, — підняв руку Тео, і в його очах було більше гумору, ніж впевненості, — але тільки якщо мені вручать офіційний значок із написом «Рятівник емоцій», або хоча б футболку з цим написом.

Лея, не відриваючись від планшета, підняла погляд:

— Хіба ти не розумієш, що «Післяболісна терапія для агентів, які ледь не зламалися» — це офіційна назва нашої нової програми? І вона має працювати! Без пафосу, але з обов’язковими сеансами сміху, і, якщо треба — сліз.

— І чаю! — додала Векс, посміхаючись і підморгуючи.

— Чаю, — підтвердив Тео, — але щоб з лимоном, без пересолу, як у вчорашньому чаї.

Всі засміялися. Це була перша жива реакція, яка розірвала напруженість.
— Добре, — сказала Тесса, сідаючи, — тоді починаємо з малого. Хто хоче розповісти про свій стан після «емоційного бомбардування»?

Раптом Ерік, який до того часу мовчки стояв біля вікна, ніби вивчаючи хмари, повільно повернувся до групи.

— Я, — сказав він, голос тремтів. — Вчорашнє… це було більше, ніж я міг очікувати. Відчуття, що частина мене розлетілася на дрібні шматочки, і тепер треба зібрати їх назад. Не знаю, чи зможу це зробити сам.

Всі одразу повернулися до нього. У їхніх очах світився розуміння і підтримка.

— Ми зберемо тебе назад, — лагідно промовила Тесса, — і не дозволимо жодному уламку загубитися.

В цей момент двері тихо відчинилися, і в кімнату зайшов Вирій, несячи в руках два горнятка кави. Його очі світилися тією ж вогняною рішучістю, що й вчора.

— Можна? — спитав він, сідаючи поруч із Ерік.

— Завжди можна, особливо з кавою, — усміхнулася Тесса.

Вирій подав Ерік горнятко, а потім тихо торкнувся його плеча.

— Ти не один.

Ерік зустрів його погляд. В той момент у кімнаті ніби засяяло тепло — без зайвих слів, без пафосу, просто два тихі голоси душ.

— І це — найважливіше, — додав Вирій.

Векс, не втримавшись, вигукнула:

— Давайте зробимо наше агентство не просто місцем розслідувань, а ще й центром емоційної реабілітації!

— Звучить, — підтримав Тео, — як ідея для стартапу. Тільки хай буде з кращим вайбом.

— Обов’язково з кімнатою для сну, — додала Лея, — бо після вчорашнього безсоння мені здається, що сон — найкраще ліки.

Усмішки пом’якшили повітря. Навіть у найтемніші моменти сміх залишався тим світлом, що об’єднує.

Раптом Векс захоплено кинулась до телефону.

— Хлопці, отримала повідомлення від «нього». Так, того, хто нам усе це надіслав.

Всі напружились, збираючись почути нову загадку чи погрозу.

— Він написав: «Дякую за емоції. Готуйтеся до наступного раунду.» — прочитала Векс, і її голос став холодним.

Тесса глибоко вдихнула і сказала:

— Наступний раунд? Добре. Тоді ми маємо стати не просто агентами, а кращою версією себе. Це буде боляче, але ми витримаємо. Бо тепер ми знаємо, що таке справжній біль.

— І справжня любов, — тихо додала Лея.

Тео підморгнув і сказав з лукавою посмішкою:

— Отже, команда, починаємо емоційну реабілітацію! Хто зі мною?

Всі одночасно з натхненням відповіли:

— Зі мною!

Тоді Векс раптово дістала з сумки стару гру — «Емоційний лабіринт» — і, заінтриговано:

— Почнемо з того, що розважимося! Хто наступний, кому пощастить пройти через наш лабіринт емоцій?

Всі посміялися, а атмосфера в кімнаті наповнилась легкою грою, мовби перетворюючи біль на маленькі кроки вперед.

Тесса поглянула на друзів і подумала: навіть після найтемніших ночей завжди є світанок. І, можливо, він починається саме тут — у їхній спільній боротьбі, у теплі підтримки й у сміхові, що ламає лід навіть найглибших страхів.