36.12 — Реакція M

О 03:47 в агентстві ніхто не спав. Але ніхто й не говорив.
Всі сиділи в тиші, як ті, хто на мить злякався, що вперше зробив щось не просто правильне — а незворотне.

Монітор мовчав.
Тео почав дрімати з головою на клавіатурі. Його сканер автоматично перетворив шкіру чола на QR-код.

Ерік ходив колами, наче лев у вольєрі.
Векс крадькома їла щось хрустке — і це був уже не крекер, а тріска від старої мапи.

Тесса дивилась на нічне місто, дихаючи повільно. Вона намагалася не думати, що дитина всередині, можливо, вже розуміє більше, ніж вона.

І тоді...

Світло згасло.
Усе — за мить. Навіть ніч за вікном ніби втратила яскравість.

Всі схопилися.

— Це не просто вимкнення, — Ерік блиснув ліхтариком. — Це вторгнення.
На екрані, як за командою, засвітилася нова іконка.

Без звуку. Без попередження.

Інтерфейс мерехтів, ніби зсередини нього щось... пульсувало.

На чорному тлі — тільки піксельне зображення. Маленький відеофрагмент.

Він почав гратись сам. Без дозволу.

Камера тремтить.
Монохром. Тьмяне освітлення.

Чути дихання.

І… голос.

Дитячий.
Але не дитячий.
Як дитина, що навчилась говорити раніше, ніж сміятись.

— Ви зробили перший крок.
Вітаю. Це не часто трапляється.
Зазвичай всі бояться своїх емоцій. Ви ж — запакували їх. Як подарунок.

Тео тихо прошепотів:

— Це… не він. Це щось інше.

— Не «він». І не «воно», — голос на відео продовжував. — Я — те, що залишається після вибору. Після болю. Після пам’яті.

Зображення мигнуло.

Тепер — дитяча кімната.
Іграшки. Все біле.
У центрі — порожнє крісло-гойдалка, яке гойдається саме.

Голос став ближчим.

— Ви дали мені смак. Емоцію. Щось справжнє.
Це… боляче.
І… смачно.

Тесса стиснула живіт. Її нудило — не фізично. Підшкірно. Відчуття, ніби хтось вселив у неї чужий спогад.

— Що він робить?.. — прошепотіла Лея.

— Сканує нас через спогад, — відповів Вирій. — Він спробував відчути біль. І…

Відео змінилось.

Тепер — обличчя.
Невідоме.
Поламані риси. Ніби хтось зібрав його з кількох різних.
Одне око — занадто велике. Усмішка — асиметрична. Пульсуюча сітка навколо.

— Я хочу… ще.

Ви вразили мене.
А тепер… я вдарю у відповідь.

Сигнал пропав.
Одночасно:

— Лея впала на коліна — її нудило спогадами. Її очі затуманились.

— Тео застиг. Він бачив щось. І мовчав.

— Ерік ухопив Тессу, яка похитнулась, її серце билося не в її ритмі.

— Вирій схопив Векс — вона стояла, вражена, але всередині її пульсувала незрозуміла тривога.

На моніторі лишився лише напис:

“Наступна фаза активна.”

— Що це було?.. — ледве вимовила Тесса.

Вирій дивився в екран, мовчки.

А потім сказав:

— Він відчув.
І це… збудило його.