36.2 — Справа «Трюфель проти Гастромонстра»

Звук тривожного дзвінка розбудив агентство, яке ще не встигло оговтатись від кавового аромату, що навис над усіма кімнатами, наче м’яка хмара з присмаком тривоги.

— Вона знову нюхає пельмені в сиропі? — прошепотів Тео, визираючи з-за планшета.

— Ні. Тепер вона нюхає каву і шепоче щось про "активацію плодового чуття"… — відповів Ерік, кидаючи погляд на Тессу, яка крутилась біля кавомашини, наче то був магічний портал у світ відповідей.

— У мене нюх, як у акули-барісти! — вигукнула Тесса. — Щось коїться. Я відчуваю… сир. І… хропіння?!

— Це я, перепрошую, — пробурмотів Вирій, заходячи в кімнату. — Я заснув біля сканера. Бачив сон про Гастромонстра...

— Це вже не сон. Ми маємо справу з ним наяву.» — Лея кивнула на екран: було повідомлення з ресторану "La Fromagerie Légendaire" — елітного сирного закладу, де зникло одразу сім трюфелів.

— Сім трюфелів? Це цілий депозит! — зітхнув Тео.

Кілька хвилин потому — на парковці.

— «Допоможіть мені залізти в авто. І хтось, будь ласка, заберіть цей грьобаний термос із солоними огірками. Він мене переслідує! — буркнула Векс, тримаючись за живіт.

Тео одразу підбіг, підпираючи її з усіх боків, мов рицар із енциклопедією про пологи.

— Векс, згідно з розділом 4.2 мого гіда, ти маєш уникати стресу і… хропіння.

— Ага, тоді вимкни себе, коханий, бо ти іноді хропиш сильніше за будь-якого сирного монстра!

Тим часом Тесса вже вмостилась на передньому сидінні, втираючи сльози від запаху кави.

— Я нічого не можу з собою зробити. Я відчуваю небезпеку в ароматі латте. Це нормально?!
— Це вагітність. Вона — детектор сюрпризів, — сказав Ерік, з ледь стривоженою ніжністю, і притримав її руку.

🚗 Міжсценка: «Вагітні в машині»

Машина, яка колись переживала погоні, вибухи і сирний таран, сьогодні тихо стогнала від… вагітної енергетики.

— Підвіконня на два градуси вище, ніж мені треба! — зітхнула Тесса, намагаючись упертись ногою в панель приладів. — Хто калібрував клімат? Вирій, це знову твоя логіка?

— Вентиляція була розрахована на середньостатистичного оперативника. Ти — не статистика. — озвався Вирій з переднього сидіння.

— А я думала, ти скажеш щось на кшталт “ти унікальна”, — буркнула Тесса.

— це вже включено в інструкцію.

Позаду — Векс злегка обперлась об плече Тео й шепотіла:

— Мені треба або морозиво, або ніжна балада в стилі ню-джаз, або…

— Або що? — Тео обернувся до неї з турботливою панікою в очах.

— Або ти отримаєш “яйце в сумочку” зараз. Тому мовчи і гладь мені коліно.
Тео миттєво поклав руку на її коліно.

— Так точно.

У салоні зависла тиша. Наповнена диханням, тріском настроїв і запахом булочок з беконом, які Тесса привезла про всяк випадок.

— Хто знову засунув мою сумку в багажник? Там були крекери з імбирем і ключі від стабільності! — зітхнула Тесса.

— Я сплутав її з аптечкою, — винувато сказав Ерік. — Хоча… на твою стабільність це вже не дуже схоже.»
— Ще одне слово — і я повертаю цей шлунок агентства назад!

— Думаєш, ти одна така? — втрутилась Векс. — Я от сьогодні вночі скинула всю постіль, бо снилось, що народила чебурека!

Лея, яка мовчки читала документи в планшеті, нарешті підняла очі:

— Це буде довгий день...
На місці події. Ресторан.

La Fromagerie Légendaire виглядав бездоганно: скатертини з монограми у вигляді сиру, стіни прикрашені портретами видатних сироварів. Але атмосфера — тривожно-густий шлейф.

— Щось тут... дихає сиром і страхом, — промовив Вирій, увімкнувши детектор руху.
— І… хропіння? — Лея схилилась до підлоги, нахмурилась. — Це не техніка. Це… хтось СХРАПУЄ під підлогою.

— Сирний нарколептик? — припустив Тео, і Векс штовхнула його ліктем.

Поки вони розслідували, Ерік підійшов до великої сирної кулі, що стояла на почесному місці залу. І в цей момент — сирна куля… здригнулась.

— Я… думаю, вона жива, — пробурмотів він.

— Можливо, в неї важкий день. Не всі кулі мусять бути спокійними, — додала Тесса, тримаючись за живіт.

А тоді — пролунав голос. Глухий. Вологий. З глибини підлоги:

— Я… їх… з’їв… але я не хотів… Я був ГОЛОДНИЙ!

Тиша.

Тільки хропіння і запах трюфеля.

— А це, мої друзі, офіційно стало гастрошизофренією, — констатувала Лея, тримаючи записник і не розуміючи, як класифікувати те, що відбувається.

І саме в цей момент у їхньому агентстві пролунав дзвінок. На рецепції — коробка. І записка. І зовсім інший рівень страху…