Розділ 36 - Обережно, містить прянощі та плід; 36.1 — Все добре. Це підозріло.

Агентство, якого не стримали ані пожежі, ані змови клонів, одного ранку прокинулося у дивному стані: усе було… спокійно. Підозріло спокійно.
— Тобто, ніхто не зник? — перепитала Тесса, сидячи на кухонній барній стійці, загорнувшись у ковдру, з тарілкою вареників з вишнями, змащених соєвим соусом.

— Ні. Камери показують нуль активності, сигналізація спить, навіть холодильник не лякав нас звуком уночі, — відповіла Лея, перевіряючи планшет з тривогами. — «оча... це тривожніше за саму тривогу.

— Так і запишу у звіт: "відсутність катастроф — ознака катастрофи", — додав Вирій, обережно сідаючи біля Леї на диван. Він глянув на неї боковим поглядом, ніби хотів щось сказати. І не сказав. Лея це відчула. Але теж не сказала. Замість того — ледь доторкнулася до його руки. Він не відсмикнувся.

У цей момент Тесса несподівано стиснула тарілку так сильно, що вареник вистрибнув їй на коліна.

— Це… о боже… метал! — вона заплющила очі. — «етал у роті. Як батарейка!

— Це був вишневий сік... — обережно зауважив Ерік. Він стояв біля дверей, тримаючи дві чашки кави. — Можливо, окислення... ну, знаєш...

— Я не питала про хімію. Я питала, чому мені хочеться плакати через запах соєвого соусу і котячого корму водночас!

— У нас немає кота…

— У тебе тепер є я, і мені пахне котом!

Тим часом у сусідній кімнаті Векс уперше в житті повисла догори ногами з дивану, рахуючи вслух:

— …дев’ятнадцять… двадцять… двадцять один...

Тео, занотувавши щось у блокнот, обережно підняв погляд:

— Любове, ти що робиш?

— Рахую кроки. Твої. Ти ходиш нерівно. Спочатку лівою, потім ще раз лівою. Це мене дратує. І… я бачила сон, що народила броколі.

Тео замер.

— …дитину, броколі? Чи броколі… дитину?

— Я не знаю! Але її звали Песто!

Вона почала плакати. Сльози котились по щоках, але без особливої причини. Тео сів поруч, обережно, ніби на порохову бочку.

— Я склав тобі графік емоцій. Подивись: сьогодні в тебе за планом 'ніжність, сльози, агресія і ще одна ніжність' до обіду.

— Це ти мені кажеш, що я маю відчувати?!

— Ні! Це таблиця! Вона… статистична!

У цей момент Лея зайшла в кімнату, побачила графік — і її обличчя миттєво змінилось.

— Тео. Це мій розклад!
— Ой...

Тео беззвучно зник, як тільки міг. За ним тихо закрились двері. І з того боку хтось прошепотів: «Можна я в підвал?..»

У кухні Ерік намагався зробити все, щоб хоч якось допомогти Тессі.

— Я зварив тобі чай із лаванди, як у тій книзі. І, ну… от ще какао. І крекери з медом. І огірки. І сир. І...
— Що це?

— Картопляне пюре. Із вершками. І… з трохи… соєвого соусу. Бо ти казала, що...

— Я... дякую. — Тесса затихла. — Я не знаю, що мені хочеться. Але дякую, що намагаєшся.

— Я не хочу… знову втратити зв’язок. Я просто… скажи, що я можу зробити — і я зроблю.
— Просто... сиди поруч. І коли я закричу, що все погано — просто мовчи й подай рушника.

— Добре.

А у вітальні Вирій і Лея сиділи мовчки. У міжкадровому теплі. Лея поставила голову йому на плече.

— Дивно, але… я не боюсь цих змін. Просто… раніше ми рятували світ. А тепер світ — у двох животиках.

— Маленькі світи. Яких треба вберегти.

— Ти думаєш, ми зможемо?

— Якщо не ми — то хто?

Він узяв її за руку, і її пальці ледь тремтіли. Але не від страху.

…Але десь у мережі загорівся новий сигнал:

«ТРЮФЕЛЬ ЗНИК. ШУКАТИ У СИРІ.»

І над агентством знову повисла аура пригоди.