35.7 — «Ложки, що тримають світ»

Ранок почався з ароматом... кавуна.

Ні, кавуна в офісі не було. І кавунів ніхто не купував. Але саме так описала свій сон Векс, прокинувшись у середмісті подушки на спільному дивані.

— Мені снилось, що Тео танцював сальсу в костюмі кавуна, — сказала вона сонно, тримаючи лимон і загортаючись у ковдру з капюшоном. — І співав: «Ти — моя клітковина». Це щось означає?

— Тільки одне, — озвався Тео з кухні. — Я — фрукт, який ти заслужила.

— Із сіллю, — додала Тесса, розчісуючи волосся пальцями. — Все їстівне тепер з сіллю. Навіть сни.

Сміх прокотився кухнею, легкий і звичний, як пісня ранкового радіо, яке хтось забув вимкнути після новин.

Ерік, у футболці з написом "Chef d’Amour", відкрив холодильник. І… завмер.

— Ем... народ? — озвався він після довгої паузи. — У нас... нова інсталяція?

Усі одразу підвели голови. На холодильнику, поміж магнітів і нотаток, щойно з’явився новий аркуш А4.
Скромно приклеєний жовтим магнітом у формі сиру. Малюнок, виконаний кольоровими олівцями.
На ньому — команда героїв. Усі в плащах, майже супергеройських. Але замість мечів і бластерів — ложки.

Герої тримали їх урочисто, гордо. Деякі — як зброю. Деякі — як чарівні жезли.
Тео — з найбільшою ложкою у світі, вдвічі більшою за нього.
Тесса — з ложкою-мікрофоном.
Ерік — з ложкою-мішалкою, як для варення.
Векс — із ложкою, на якій… лимон.
Лея — з ложкою, що світиться.
Вирій — тримає ложку обома руками, а за його спиною — щит у формі серця.

У кутку — напис дитячим, але впевненим почерком:

 «Герої з великою ложкою — і ще більшим серцем»

Мовчанка. Кілька секунд — а потім…

— Ну все, я плачу, — сказала Тесса і засміялася крізь сльози. — Хто це зробив?..

— Не я, — одразу підняв руки Тео. — Мої художні здібності закінчуються на паличкових чоловічках.

— Можливо, малюнок надіслали батьки тієї дівчинки, якій ми допомогли з гастротропіновою алергією, — припустила Лея. — У неї був схожий стиль малювання.

— Або це просто… світ подякував, — прошепотала Векс, торкаючись зображення свого лимону.
Ерік повісив малюнок на центр дверцят.

— Це наша нова емблема. Нехай кожен, хто заходить на кухню, знає, з ким має справу.

— Агентство «Пі і Ца»: ми несемо ложки. І любов, — усміхнувся Вирій.

— І лимони, — кивнула Векс.

— І грінки! — підхопила Тесса.

— І обійми, — додала Лея, кидаючи погляд на Вирія.

Усі знову засміялися. Це був той сміх, що тримає — як і ложки, як і руки друзів, як любов, яка народжується не з досконалості, а з прийняття.

За вікном світ став трохи теплішим.