35.6 — «Не такий вже й поганий день»

Ранок прийшов тихо. Без фанфар, без грому і навіть без чергового запахового апокаліпсису.
Кухня була затишною — сонце скрадливо проникало крізь штори, створюючи на стіні малюнки зі світла й пилу. Десь із коридору було чути, як Вирій щось мугикає, Лея переміщувалась кімнатами легкими кроками, а в духовці щось пеклось, видаючи обнадійливо непоганий запах.

— …ти серйозно їси це? — з недовірою запитав Ерік, тримаючи ложку над кашею, ніби над бомбою.

— Грінка, — задоволено сказала Тесса, сидячи за столом, обмотана пледом, як буріто. — Без майонезу, без гірчиці, без сиру. Просто хліб. І трохи масла.

— І тебе… — Ерік обережно принюхався до неї. — …не нудить?

— Тихше! Не згадуй слово на «н»! — Вона підняла палець, поглядаючи на нього із суворістю гуру вагітної мудрості. — Але так. Мені непогано. Це вже перемога.

Тим часом з-за дверей на кухню увійшов Тео з гордим, майже парадним виглядом. В руках у нього — щось на зразок великого листа з таблицею, ламінованого й приклеєного до фанерки. Зверху великими літерами: «Таблиця продуктів без ризику — версія 2.4»

— Леді й джентльмени, — почав він урочисто. — Наше 

дослідження тривало три ночі, чотири холодильника і один майже розлучений подружній пиріг. Але! Ми з Ерком нарешті маємо фінальний список!

— Він не фінальний, — перебив Ерік, вносячи піднос із чаєм. — Векс каже, що вчора їй сподобався запах банану. Але сьогодні банан — це ворог. Тому ми у фазі «гнучкої адаптації».

Тесса відставила грінку і прищулилася.

— А де сама Векс?

— Тут! — пролунало з-за спини Тео.

Векс, з волоссям зібраним у пучок і в улюбленому худі з написом "Магія всередині (і трохи гормонів теж)", з’явилася на порозі з лимоном у руках. Вона жувала його з таким виразом, ніби це найкраща річ на планеті.

— Ще лимон є? — запитала з надією.

— П’ята штука за день, — Тео простягнув їй наступний. — Я вже думаю про посадку лимонного дерева прямо в офісі.

— Посади, — відповіла Векс. — Але не поливай. Воно має вижити в суворих умовах, як і я.

Зі сміхом до кухні увійшла Лея, тримаючи в руках щось схоже на сувій. Її очі блищали, губи грали усмішкою.

— Надіслали з лабораторії аналізів, — сказала вона урочисто. — Але не ті, що ви подумали. Це… попередження.
Вона розгорнула листівку й приклеїла її магнітом до холодильника. На ній був зображений драматично переосмислений тірамісу у вигляді бомби з гнотом.
У підписі: «Ми щиро радимо вам уникати тірамісу. Назавжди. Ваш нюх скаже вам дякую.»

Усі зависли на мить… а потім хором вибухнули сміхом.

— Боже, — скрикнула Тесса, втираючи сльози. — Це ж наша нова емблема агентства. Забудьте про герб — хай буде тірамісу-бомба.

— А я зроблю футболки, — підхопив Тео. — «Я вижив після тірамісу». Спецвипуск.

— Ми всі вижили, — тихо, але тепло сказала Лея, зупиняючи погляд на кожному. — І це… вже досягнення.

— Хто сказав, що геройство — це перестрілки? — додав Вирій, з’являючись у дверях і подаючи кожному по кружці чаю. — Іноді геройство — це з’їсти грінку. І не знудити чоловіка.

— Героїзм пахне лимоном і тостами, — сказала Векс, знову гризучи лимон.

Вони ще довго сиділи в кухні — хтось на стільці, хтось на столі, хтось обійнявши плед, хтось — когось. Було просто. Було затишно.

Було справжнє життя.